День сьомий
– Це – не телерепортаж, не журналістське розслідування, не панегірик чинній владі. «День сьомий» – документальний фільм того дня, який сколихнув Україну, – розмірковує режисер Олесь Санін.
Коли Володимир Ар’єв, автор програми журналістських розслідувань (5-й канал), запропонував Саніну взятися за цей фільм, режисер завагався: чи це буде цікаво? А як прочитав запропоноване Ар’євим інтерв’ю з військовими найвищих чинів – армії, Внутрішніх військ, Служби безпеки України – уже ні про що інше не міг думати, як про майбутній фільм. І передусім вирішив з’ясувати для себе: що ж сталося в Україні восени – взимку 2004-го?
Журналістку ж Наталку Фіцич найдужче обпекла розповідь Миколи Мельника – заступника начальника військової розвідки Міністерства оборони України, й вона взялася писати сценарій.
…На екрані кадр: іде репетиція «вдячного слова» Віктора Януковича співвітчизникам за те, що «проголосували за нього». Та на репетиції – збій. «Почнемо спочатку?» – перепитав тоді. Той вислів для Януковича став фатальним...
А мене морозом обпекло й мурашки побігли… тут, у залі кінотеатру «Батерфляй Ультрамарин». Рік тому, засніженого листопадового вечора, повернувшись додому з Майдану, де під помаранчевими прапорами вирувала – не здавалась Україна, де освячувалась нація, ввімкнувши вдома телевізор, я побачила тоді цей кадр «подяки». І тоді заридала ридма… Від образи. Обурення розпинало душу. «Треба діяти!» Почала телефонувати колезі, з якою ми загубилися в гущі людей того вечора біля консерваторії. Вона взяла трубку, щойно повернувшися з Майдану…
А вранці знову туди, де розчахнута рана, де жовтогарячо-помаранчево вирували Хрещатик-Майдан, де пульсувало українське серце, протестуючи проти фальсифікації виборів. На кіноекрані – 2.25, 10.15, 11.15 хвилин – час лічили хвилинами.
Протягом першого тижня революції над Майданом висіла загроза знищення. Що більше людей прибувало до столиці, то більшим було роздратування тодішньої влади – президента Кучми і прем’єра-кандидата на главу держави – Януковича. Кадр за кадром… Майдан сколихнула звістка: поблизу Києва, у Василькові піднято війська. Юлія Тимошенко посилає розвідку в саме «лігвище» – скільки військ, яка техніка, дислокація. Олександр Зінченко зачитує ухвалу про створення «Народної самооборони». Віктор Ющенко закликає: «Зброя не повинна працювати проти власного народу!»
Розвідка повідомила: війська – 13 тисяч осіб – у повній бойовій готовності. Про це попередили відповідальних осіб із штабу Віктора Ющенка.
А в Пущі-Водиці зібралися Кучма, Янукович і десять губернаторів, які стояли за Януковича. І Янукович почав тиснути на Кучму: «Ви бездієте. Ви що – зрадили нас?» Вимагав від Леоніда Кучми, аби той щонайшвидше призначив день інавгурації нового президента. На що Кучма відповів: «Я бачу, ти вже став занадто сміливим. Там, на Майдані, треба показувати свій запал та сміливість».
Герої фільму – відставні й чинні високопосадовці – командувач Внутрішніх військ МВС України Віталій Кіктенко, командувач Сухопутних військ Збройних сил Микола Петрук, керівник військової контррозвідки СБУ Віталій Романченко, колишній голова СБУ Ігор Смєшко, заступник начальника військової розвідки Міністерства оборони Микола Мельник – розповідають, як усе це відбувалося.
Завдання польового командира Помаранчевої революції Юрія Луценка було не допустити провокацій, утримувати мирний розвиток подій. Настала неділя 28 листопада – сьомий день революції – день похмурий і тривожний. Микола Мельник пригадує, що над Україною нависла загроза введення надзвичайного стану. Військам поблизу Василькова генерал Сергій Попков, з «тієї сторони», – дав усний наказ: отримувати боєприпаси.
Микола Мельник: «На людей не підемо!» У таких ситуаціх має бути письмовий наказ. Пригадує, що вирішальною ланкою, за яку боролися, був середній командний склад. Бо всі вищі чини стояли за Кучму. Середня ж ланка коливалася…
І міліція колонами почала переходити на сторону народу. Стара влада втратила свою головну опору – силові структури. Той день і став переломним.
Із екрана – й історії солдатів, і їхніх матерів – штрихи до повної картини тих днів.
Після перегляду півторагодинного фільму виникли запитання до нинішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, який був на прем’єрі, і до знімальної групи: «Чому в кінострічці нема згадки про російський загін особливого призначення «Витязь», який нібито був залучений до придушення Помаранчевої революції?»
– Згідно з інформацією, яку маємо, за російський «Витязь» сприйняли тоді спецпідрозділ «Омега», який був у формі без міліцейських нашивок і який охороняв поміж інших угруповань Леоніда Кучму, – відповів Юрій Луценко.
– Коли знімали цей фільм, та, друга сторона, Кучма, Янукович, інші, навідріз відмовилися від будь-яких коментарів, – розповідає сценарист Наталка Фіцич. – Та й навіщо вони? Це фільм не про власне Помаранчеву революцію, а про вчинки людей, які рятували свою країну, про внутрішній злет і про цінності, заради яких люди ризикували кар’єрою, життям. Хіба може бути інша думка, «другої сторони»?
А Олесь Санін резюмує: «В Україні сталося дві революції – одна у владі, інша – в наших душах».