Замість розповідей – сеанс дихальної гімнастики
Про те, наскільки може бути реальним «Світ без кордонів» у жовтні-листопаді 2005 року довідалися 29 тисяч старшокласників із 64 шкіл дев’яти міст України. Акція з такою назвою розширює світогляд підлітків і, на думку її організаторів – міжнародної організації AIESEC, – дає змогу молодим людям знаходити спільну мову зі своїми закордонними ровесниками.
Усе, що відбувається, дещо нагадує давно вже забуті КІДи (клуби інтернаціональної дружби). Приїжджають до Києва або Львова волонтери із Китаю чи Канади. Приходять до школи, розмовляють із дітьми. Розповідають їм про свою батьківщину. І переконують українських тінейджерів у тім, що всі ми є повноправними членами світової спільноти. Отже, маємо не ускладнювати своє життя бюрократичними умовностями, пізнавати цей світ і себе у ньому.
Усе це так. Якби ж то не одна проблема. На жаль, немає в організації цих зустрічей методичної підготовки. Більшість з того, про що розповідають нашим дітям іноземці, – їм відоме. Для прикладу, показовий урок у київській школі № 21. Розповідає китаянка Лі про Піднебесну. Про її Велику китайську стіну, про мистецтво каліграфії, про чай і порцеляну. На екрані з’являються картинки. А в очах у слухачів: «Ну то й що? Ви краще пригостили б нас своїм усім відомим китайським чаєм. Навчили б нас писати свої ієрогліфи. Провели б сеанс дихальної гімнастики...» І завуч із виховної роботи Ірина Бабка вважає: «Ми обома руками за спілкування. Річ корисна. Тим більше, практика з іноземної мови. Але більшість наших дітей сприймає таке спілкування як додаткове заняття з англійської. Якби організатори запропонували нам провести ці зустрічі дещо по-іншому. Вони були б значно цікавішими».
Гадаю, що форма майстер-класів була б куди ефективнішою. Скажімо, Іраклій (стажер із Грузії), крім розповіді про грузинський алфавіт, міг би розучити разом із нашими старшокласниками «Суліко». Мотив відомий і слова нескладні. Оя (вона з Туреччини) замість картинок показала б дівчатам, як готують плов і пахлаву. А Лі (студентка із КНР) прийшла б на уроки малювання і провела б практичні заняття з аквареллю та гуашшю.
27 листопада за результатами цього проекту у Львові відбудеться підсумкова прес-конференція. Там йтиметься про те, скільки зустрічей було організовано, як молоде покоління позбавляється одних стереотипів і... здобуває інші. Якщо світ без кордонів – то хіба спілкуватись він має тільки англійською мовою? Якщо ми бажаємо спілкуватися, то маємо робити це стереотипно? І хіба методичний підхід – це «кордон», якого треба позбавлятися?