Відбитки семи долоньок
І хоч учора за вікном хурделицю раптово змінив холодний дощ, свято, на яке так усі чекали в родині Гедзів, відбулося. Тато з мамою дуже переймалися, як би найкраще прийняти гостей, бо ж їх наїхало – повнісінький дім. А малеча раз по раз визирала зі своїх спалень: мовляв, швидше проходьте, бо ми вже стомилися чекати гостинців. А зініціювали таке свято міська та Святошинська районна держадміністрації. І називалося воно – відкриття першого у столиці дитячого будинку сімейного типу. Тож родина Наталії та Сергія Гедзів, так би мовити, – перша ластівка в засніженому місті.
Я була приємно здивованою подвигом (не боюся цього слова) молодого подружжя (Сергію – 34 роки, Наталі – 23): маючи двійко дітей, Іллю й Катрусю, вони відважилися усиновити двох сиріт, а ще для трьох стали тимчасовими опікунами. Для всіх діток вони є без винятку найдорожчими, найріднішими у світі мамою і татком.
Мешкає велика сім’я поки що у звичайнісінькій трикімнатній квартирі: одна кімната – татова і мамина спальня і водночас робочий кабінет батька, дві інші – заставлені дитячими двоповерховими ліжечками. Певна річ – тіснувато. Але я не випадково обмовилася «поки що», бо ж за рішенням КМДА і Святошинської райдержадміністрації Гедзам виділено три трикімнатні квартири на одному поверсі, і вони невдовзі справлятимуть новосілля в новому будинку на вулиці 50-річчя Жовтня.
А тим часом приймали дорогих гостей у своїх скромних апартаментах, але таких затишних. Одні шпалери чого варті – у жодному найсуперовішому магазині таких не купиш. Чого лишень не намалювали на них дітлахи: і квіти, і казкові замки, над якими пливуть голубі хмаринки, а усміхнене сонечко перевтілилося у яскраво-жовту кульку А ще – багато всіляких кольорових фотографій. На видному місці – візитівка родини: сім відбитків долоньок на білому аркуші.
– Ось це – татова і мамина, – пояснює найстарший Іллюшка. – Трохи вище – моя і Катрусина, далі – Христинчина, Миколчина, Тамарина, Рікардо. А найменшенька – Антоніо. Ми його усі дуже-дуже любимо і віримо, що він колись сам ходитиме ніжками.
– Це обов’язково буде, – додала Катруся, – бо усі ми про це мріємо.
Антоніо має діагноз ДЦП, але він поволі вже стає на ніжки. Тож братики й сестрички сподіваються, що він невдовзі підтягуватиметься з ними на турніку, гратиме у футбол, гасатиме на велосипеді.
Певна річ, у гості приходять з гостинцями, а якщо в домі є діти, то обов’язково ще й приносять іграшки, солодощі. Заступник голови КМДА Валерій Кір’ян і голова Святошинської райдержадміністрації Володимир Мазепа принесли здоровенного торта, а ще – домашній кінотеатр і багато різних іграшок, одяг. Народний депутат Володимир Бондаренко мамі вручив розкішний букет троянд, а дітлахам – купу всіляких солодощів.
З-поміж гостинців були також путівки на оздоровлення.
Прикро, що в Києві так багато дітей сиріт. І кожна мріє про хорошу сім’ю, люблячих батьків. У місті вже є 18 сімей, які взяли на виховання дітей, проте така, як у Святошинському районі – поки що одна-єдина. Міська влада має намір виділити землю під забудову котеджів для таких сімей. Діти мають почуватися в рідному домі щасливими.