Янкі в приймальні двох генпрокурорів

Не завадило б, із огляду на річницю Помаранчевої революції і все з нею пов’язане, вивчити цей аспект у житті й творчості видатного письменника. Письменника-сатирика, що цікаво. Марк Твен (Семюел Ленгхорн Клеменс (30.11.1835 – 21.04.1910) з юних літ, якщо вірити енциклопедіям, був палким прихильником американської демократії, не мав сумніву щодо її великих перспектив, напевне ж, був переконаним, що й усім іншим народам і націям Землі варто запозичити в янкі цю просту й ефективну формулу життя й успіху в ньому. Та варто було містеру Клеменсу разом із приятелем пуститися 1867 року в мандри по Європі з Україною включно, як усі ці ілюзії розвіялись, мов туман.

ЗвиЧайно, ми свідомі того, що радянські енциклопедії підходили в оцінці політичних поглядів автора «Пригод Тома Сойєра», «Пригод Гекльберрі Фінна» і «Принца та злидаря», м’яко кажучи, зі своєї дзвіниці. Чи могли вони вписати в аннали щось інше, ніж «засудження і висміювання письменником буржуазного ладу»? Марк Твен якщо й висміював свою американську дійсність, то, мабуть же, не так, як це нині робить, не будучи при цьому громадянином США, його колега по перу Михайло Задорнов: «Ну, тупые! Ну, тупые!..».

Ми можемо лише припускати, трохи дати волю фантазії. Мандруючи Європою (а можливо, й раніше), Марк Твен зрозумів, що немає універсального рецепту, панацеї від суспільних болячок людства. Воно таке різне! І не міг великий американець не побачити в Старому Світі (певне чіткіше, яскравіше, ніж у рідних Штатах) зіткнення старих і не завжди пустопорожніх традицій з новими буржуазними порядками, духовного з бездуховним, витонченого з грубим і нахабним… Чи ж дивно, що філософ і гуманіст ополчився на те, що змолоду вважав мало не ідеалом, зразком для наслідування?

Тусуючись у ці дні на Майдані, огляньмося: чи не стоїть поруч з нами янкі, зодягнений за модою кінця ХІХ – початку ХХ століття. Може, він поставить вам кілька запитань для «Сільськогосподарської газети»? Наприклад: «Якщо це Україна, то чому в столиці майже не чути української мови?» Або: «Чому на прилавках немає газет українською мовою? Книг?». Свята простота! Таких запитань українці давно вже не ставлять. І журналісти – зокрема. Та ось очевидний сюжет не тільки для автора «Янкі з Коннектитута…», а й, можливо, для Гоголя і Салтикова-Щедріна: «В Україні двоє чинних генпрокурорів!». І не скажеш при цьому, що хтось із них «принц», а хтось – «злидар». Збіглися не тільки в часі, а й у просторі!

Друзі Тома Сойєра і Гека Фінна! Вшануймо світлу пам’ять того, хто подарував світові і нам ці імена. Захотівши написати про Марка Твена, я мимоволі зробив його темою для розмов із друзями і знайомими. І з’ясувалося, що я дуже-дуже неоригінальний щодо перших юнацьких вражень і оцінок цих безсмертних книг. Та й про комету, виявляється, багато хто знає. Марк Твен народився у рік чергової появи біля Землі знаменитої комети Галлея. Він казав: «Я з’явився на світ із цією кометою, з нею я і піду!» І справді, під час наступного візиту 1910 року комета Галлея максимально наблизилася до Землі 20 квітня. А 21 квітня Марка Твена не стало. Що тут можна сказати? Комета – символ чогось мінливого, непостійного, адже хіба можна її з точки зору астрономії порівняти з «вічними» зірками й галактиками? І хоч сам письменник називав себе «дитям комети», творчістю своєю він явив зовсім протилежне. Хвостата гостя з глибин Космосу ще не раз і не два відвідає нашу планету, а Том Сойєр усе прив’язуватиме їй до хвоста дохлого пацюка і всі ми сміятимемося з цього.