Історія одного листа…
«Ламані-переламані і… щасливі» (спогади, есеї, нариси) – нова книжка відомого літературного критика Володимира П’янова, яка щойно вийшла в «Українському письменнику», – оригінальна, бо укладена ніби з «недотичних» різнорідних матеріалів. Та вони перехрещуються, зринають листками календаря XX століття, за якими пережите й передумане.
Ідеться про роботу в журналі «Вітчизна» під наглядом цековсько-партійних чиновників та цензури в 50-ті роки, про катаклізми, які «підкидали» в рух шістдесятників «люди в цивільному», про будні колег по перу – людей небуденних. Матеріали доповнюють знімки різних років із архіву автора книжки.
П’ятий з’їзд письменників України, який відбувався 19 листопада 1966 року, пішов не тією дорогою, яку «стелили» зазвичай із високих партійних кабінетів. У що обернувся той з’їзд? Пан П’янов розповідає історію листа, написаного через кілька місяців після того бунтівного V з’їзду…
Не тільки доповідь тодішнього керівника Спілки Олеся Гончара була гостро антирежимною, з нею єдналися і виступи делегатів, і навіть гостей – Петкявічуса із Литви, москвича Баруздіна. Про з’їзд безстрашних розповів у своєму «Репортажі із заповідника імені Берії» відомий шістдесятник Валентин Мороз: «З’їзд став трибуною, з якої пролунали голоси на захист національної культури, проти шовіністичного засилля».
Той V з’їзд мав резонанс всесоюзний, услід за українськими письменниками проти великодержавного шовінізму на білоруському з’їзді виступив Василь Биков, а на грузинському Абашидзе. Все те докотилось аж до мордовських лісів, де перебував тоді Валентин Мороз…
А щодо того листа – дочитайте вже в книжці самі.