На кривавих заробітках

Коли слідчо-оперативна група відпрацювала всі потрібні дії за фактом вбивства Дмитра Жидика, старший слідчий Оболонської районної прокуратури Олексій Симоненко ще раз запитав Андрія Ворвата (поки що свідка):

– То все так і було, як ви розповіли?

– Чиста правда…

– А я вважаю, – сказав Олексій Юрійович, – що все було зовсім не так. І тому ми вас, громадянине Ворвате, затримуємо.

І вирішив Дмитро додати

У Києві було ще зимно, коли брати Ворвати – Ернест і Андрій, їхній товариш Юрій Каналуш та син співмешканки Андрія – Дмитро Жидик приїхали із Мукачівського району (Закарпаття) до столиці на заробітки. Усім відомо, що закарпатці працювати можуть і люблять. Тож проблем з улаштуванням на роботу в героїв нашої оповіді не було. Вони стали робітниками однієї з багатьох у нашому краї будівельних фірм. Удень працювали до сьомого поту, а вечорами прямували до кімнати колишнього центру реабілітації чорнобильців у Пущі-Водиці, де мешкають такі, як і вони, приїжджі заробітчани.

І все було б добре, але… Чоловікам виплатили зароблені гроші. Хлопці вирішили відзначити цю подію. Купили зеленого змія й таку-сяку закуску. Випили, заїли, потеревенили про своє нелегке життя. А потім Ворвати і Каналуш, яким Бог відміряв вже чимало літ, лягли відпочивати. Те ж саме і запропонували зробити Жидику, але в того грала парубоча кров. Тож вирішив додати. Пущею-Водицею моторний хлоп’яга пішов шукати самогон.

Недаремно кажуть: хто шукає, обов’язково знайде.

Фатальний удар ножем

Дмитро не забарився. Був уже добряче напідпитку, але не поспішав спати, а розштовхав Ворватів.

– Я і з собою прихопив, – сказав їм. – Давайте ще вип’ємо.

Але розсудливі брати відповіли:

– Завтра – на роботу: лягай спати.

Це розлютило Дмитра і він ударив Андрія кулаком в обличчя. Потім ще раз. Ернест схопився і намагався запобігти сварці. Утім Жидик, наче той півень, не вгамовувався. Більше того, дісталося від нього й Ернесту. Останній ухопив зі столу ножа і вдарив Жидика. Удар виявився влучним – у самісіньке серце.
Коли хлопець почав осідати, брати зрозуміли, чим може закінчитися ця сварка. Вирішили ініціювати вбивство невідомими – начебто не чули, як Дмитро повернувся і нічого ні про що не відають.

Брати прибрали сліди крові на підлозі. Рану на грудях Жидика заклеїли скотчем. Натягнули на небіжчика светра, поверх спортивних штанів – брюки, які той носив на роботу. На светрі, де була рана, зробили розріз. Тіло поклали на ліжко.

Удосвіта брати проінформували чергову:

– Нашого товариша, мабуть, перестріли десь на вулиці злодії. Лежить на ліжку і не дихає. Викликайте міліцію.

Злочин і покарання

Слідчий Олексій Симоненко знайшов під Жидиковим ліжком домашні капці загиблого, залиті кров’ю. Слідів же крові на черевиках та верхніх брюках убитого не було.

На допиті Ернест одразу зізнався, що то – його робота. Сказав, що не збирався завдавати смертельного удару. Захищався, мовляв, а Дмитро сам наскочив на ножа.

Олексій Симоненко розумів, що Жидик, аби йому завдали такого удару, мав би цього дуже «захотіти»…

Брат Ернеста – Андрій – розвіяв усі сумніви.

– Я бачив, як Ернест ударив Дмитра, – сказав він. І додав: – Обороняючись…

Слідчий зробив висновок і передав справу до Оболонського районного суду. Під час першого ж засідання Андрій Ворват змінив свідчення. Сказав, що пан Симоненко писав, що хотів. А вони, малописьменні селяни-закарпатці, багато чого не розуміли. Утім суд, вивчивши свідчення експертів-біологів, застосував до Ернеста Ворвата ч.1. 115 статті Кримінального кодексу України. Заробітчанина засудили до 9 років позбавлення волі.