Воїн, який встав із могили
Офіційною датою створення УПА прийнято вважати 14 жовтня 1942 року. Дехто, щоправда, веде її відлік від загонів Тараса Бульби-Боровця, що почав діяти на Поліссі 1941 року. Проте, як свідчить історія, ще восени 1921 року із залишків армії УНР, інтернованої в Польщі, було сформовано так звану Українську Повстанську Армію. Її завдання полягало в тому, щоб сміливим рейдом по Радянській Україні скоординувати й активізувати дії місцевих повстанців із метою повалення більшовицького режиму.
Повстанська команда зібрала з-поміж українських військовополонених півтори тисячі добровольців і створила з них дві групи: 1-шу Подільську під командуванням М.Палія і 2-гу Волинську під командуванням Ю.Тютюнника. Доля першої групи, що налічувала 400 осіб склалася щасливо. Вона, перетнувши 25 жовтня польсько-український кордон, з успішними боями пройшла крізь тили більшовиків через Проскурів-Летичів. Вийшовши на Київське Полісся, група М.Палія рушила на Волинь, і 29 листопада повернулася з рейду. Для Волинської групи все було набагато трагічніше. 800 бійців вирушили в похід 4 листопада, перейшовши польсько-український кордон біля містечка Сарни. Маневруючи і обминаючи війська Червоної армії, вони рухалися на Київ із надією, що в Україні все-таки буде піднято повстання. 7 листопада Юрієві Тютюннику вдалося захопити Коростень, проте, наштовхнувшись на сильну атаку противника, він змушений був відступити та пробиватися лісами на захід до кордону. 17 листопада виснажене і втомлене військо Ю.Тютюнника зупинилося на перепочинок поблизу села Малі Миньки, де його зненацька оточила кавалерійська бригада Г.Котовського. Червоноармійці мали краще озброєння та чисельну перевагу. Бій був нерівний. Групу Ю.Тютюнника було майже повністю знищено. Лише 120 бійців із штабом групи вийшли з оточення і 20 листопада дістались кордону. Третина вояків полягла на полі бою, інші потрапили в полон.
443 бійці постали перед надзвичайною комісією (ЧК). 359 з них як «злісних і активних бандитів» чекісти засудили до розстрілу. Катували українських патріотів у містечку Базар. За день до екзекуції селян примусили викопати довгий рів. Перед самим розстрілом, для залякування і смиренності перед радянською владою, зігнали усіх жителів Базару та селян із навколишніх сіл. 21 листопада засуджених, яких два дні тримали в церкві в голоді й холоді, вишикували перед ровом і запропонували покаятися та перейти до Червоної армії. По хвилинній мовчанці почувся голос бійця Степана Щербака: «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить». Пролунало могутнє «Слава Україні!» Вояки на прощання обіймалися і з недоспіваним гімном «Ще не вмерла Україна» падали в могилу, підкошені кулями більшовиків. У могилі, засипаній нашвидкуруч примерзлою землею, були й живі люди. Вона ще кілька днів ворушилася. Біля неї чергували червоноармійці й нікого з місцевих жителів не пускали. Проте кажуть, що один козак таки вирвався звідти і, втікши від своїх катів, сховався серед селян. Правда це чи ні, достеменно не відомо. Та ясно одне: Пам’ять про їх подвиг знищити не вдалося. Дух їхньої боротьби пізніше зігрівав воїнів ОУН-УПА та всіх борців за Свободу Батьківщини.