Тут творилася історія
Попри сірі хмари над Києвом і отой стан завмирання природи в ці часи передзим’я, що передається і людям, цього святкового вечора, 22 листопада, багатолюдний Хрещатик, як і торік о цій порі, аж бринів від сплеску емоцій. Купався в помаранчевих кольорах. Легка заметіль під вечір, мокрий сніг не зіпсували настрій – людей усе прибувало.
На звук сурми підходжу до Головпоштамту. Тут чимало людей оточили жінку, яка продавала жовті дудки – їх купували за 10 гривень і дітям, і собі вже старші люди, на згадку, як сувенір.
– Було їх у мене вісімдесят, уже, ось бачите, три залишилося, – каже продавець, яка назвалася Валентиною.
Тут і лотки із помаранчевою символікою – прапорці, шарфи, футболки – їх теж багато хто купував.
Біля Головпоштамту зауважила чималий гурт жінок – із великими жовтими бантами на рукавах та прапорцями. Знайомимося. Це – працівники дитячого санаторію «Салют», що в Києві на вулиці Гоголівській. Любов Михайлівна – інженер з обслуговування цього закладу, Ольга Василівна – бухгалтер, поряд – медики, вихователі.
– Ми стояли тут і торік, – розповідає Ольга Василівна. – Приносили медикаменти, бутерброди людям у намети. – Минув рік. Ми відстояли свободу, але багато людей не вміють тією свободою користуватися, – долучається до розмови Любов Михайлівна. – Бачать те, що на землі, під ногами. Треба бути терплячим. Те безладдя, яке панувало тринадцять років, а також те, що нас топтали в яму, за рік не зміниш. І це треба усвідомлювати. «Розгрібати-розчищати» треба не один рік. Щодо нашого санаторію, він – на 100 місць. Лікують дітей безплатно, харчування – шість разів на день. Цілий рік – овочі, фрукти. А ось обладнання в нас застаріле. Треба і меблі оновити, й іграшки для дітей.
– Діти поступають до нас за направленнями від районних поліклінік міста. Але буває – і ми це не раз зауважили – у поліклініках чомусь притримують путівки (може, вичікують на своїх). У той час, як дітям потрібне лікування і вони стоять у черзі на нього по кілька місяців. Буває навіть, що невикористані путівки повертають із поліклінік до санаторію. Цьому треба покласти край. Напишіть про наш санаторій у газеті, може, не всі батьки знають про нього. У державі, яка стає на ноги, треба передусім дбати про дітей. Такі ось побажання.
Поміж молоді виокремлюється гурт хлопців та дівчат у жовтогарячих жилетах, із прапорами «Нашої України».
– Ми з Університету сучасних знань, створеного 2001 року. Вивчаємо право, – розповідають Юля Устенко і Денис Пєшков. – Як майбутні юристи допомагаємо малозабезпеченим людям – здебільшого пенсіонерам. У ЖЕКу № 204, що в Дарниці на вулиці Вербицького, даємо юрконсультації – щодо пенсій, трудового законодавства.
У гурті киян – молода сім’я Сінцових. У дев’ятирічної Саші, яка прийшла сюди, як і торік, з мамою Наталею та батьком Геннадієм, багато повітряних кульок.
– Про Помаранчеву революцію донька колись вивчатиме в школі. Але нехай і сама переживе ці події особисто, – каже пані Наталія. – Минув рік після виборів президента, але треба, щоб і ради, які вибиратимемо, були демократичними, – каже Геннадій, – тому що від них, особливо на місцях, багато чого залежить. На згадку ми сфотографувалися. Дівчинка сказала, що візьме те фото до свого альбому.