Як пані Перло не поперло…

Ой, на Івана та й на Купала дебеленька хура до митниці мчала… От і вимальовується початок новітньої української думи про те, як мужні й розумні вітчизняні митники разом із хлопцями з СБУ, яким також звитяги та кмітливості не позичати, не дали 7 липня 2003 року бельгійській поціновувачці мистецтва і старожитностей під прикриттям дипломатичної недоторканності перетнути український державний кордон.

Точніше, сама Елізабет Перло вже була далеко за межами України, коли того липневого дня до Бориспільської митниці підкотив 10-тонний вантажний автомобіль з «особистими речами» пані аташе загальною вагою 7 тонн. І отут треба було добре попередньо попрацювати есбеушникам і набратися мужності митникам, щоб без вагань розпакувати і перевірити «дипломатичний багаж»…

Про все це вчора повідали журналістам перший заступник голови Державної митної служби України Олександр Федоров, перший заступник голови СБУ Володимир Тимошенко і начальник Київської регіональної митниці Анатолій Макаренко під час процедури вручення 10 музеям столиці 337 предметів мистецтва і старовини, окремим з яких і ціни не скласти. «Це не колекція – це музей!» – нагалошували посадовці, не без підстав почуваючи себе причетними до події загальноукраїнської ваги. На думку музейних працівників, пані Елізабет могла розбагатіти щонайменше на кілька мільйонів євро. Один лише рукописний Псалтир XIV століття, аналогів якому немає в Україні і який поповнить експозицію Музею історії друкарства і книги, потягне на майже 100 тисяч доларів. Така собі непоказна на вигляд квадратна книжечка у шкіряній палітурці. Раритетом можна вважати і перше число ленінської «Искры» 1900 року, яке, за примхою долі, першим виявив у «особистих речах» бельгійки заступник пана Макаренка з ім’ям та по батькові… Володимир Ілліч. Національний художній музей України вагомо збільшив свою колекцію стародавніх ікон, а Музей російського мистецтва має тепер картину невідомого художника Брюлловської школи (тієї самої, з якої пішли автор «Заручин майора» Павло Федотов і наш Тарас Шевченко) – «Казахський хлопчик» (символічно напередодні року Казахстану в Україні). Утім, не виключено, що «невідомий художник» стане відомим, адже, отримавши від митників ці культурні скарби, науковці музеїв розпочнуть їх ґрунтовне дослідження.

Липка на руку пані прихопила й дещо з палеонтології – зуб мамонта і фрагмент скам’янілої черепашки головоногого молюска амоніта (юрський період – близько 230 мільйонів років до Різдва Христового).

Уже в кулуарній розмові працівник Одеської митниці Богдан Панас, зізнався, що найбільше його здивували не багатство конфіскованого «музею» Елізабет Перло, а мужність і рішучість київських колег. Наважитись на перевірку дипломатичного багажу, зміг би далеко не кожен.

Пролунала й така репліка: «Вони нам пруть «ніжки Буша», а вивозять сам дух України, предмети нашої культури, старовини. Щоб наші онуки їздили дивитися на «Казахського хлопчика» до Брюсселя чи Брюґґе». Трохи спрощене розуміння ситуації, але слушність у цих словах є.