Ліра Миколи Луківа

Відбувся творчий вечір поета, заслуженого діяча мистецтв України Миколи Луківа. А запросив він на нього киян, колег із поетичного цеху, журналу «Дніпро», який редагує, своїх земляків з українського Поділля.

А іще тих, хто знає, як завзято гриз Микола граніт науки на факультеті журналістики столичного університету, збирав картоплю у складі трудового студентського десанту на ланах радгоспу у Бориспільському районі, носив цеглу і замішував розчин, будучи членом студентського будівельного загону, ганяв м’яча футбольним полем і місив грязюку на полях університетської військової кафедри. Тих, хто знав, – поруч із нами зростає поет. Це звичайно ж університетські однокурсники, випускники 1973 року.

Вірші Миколи Луківа дивовижно легко лягають на ноти. І не дивно, що пишуть на них музику не лише українські, а й й російські та білоруські композитори. І цього осіннього вечора звучали в залі пісні, яких об’єднала душевна ліра Миколи Луківа. Линула незрівнянна «Росте черешня в мами на городі», ліричні «Не моя вина, а моя біда», «У храмі любові». А в серцях людських «Рання весна цвіла». Сам же Микола Володимирович ледь встигав приймати квіти від своїх палких прихильниць і прихильників.

Від себе додам: він їх заслужив своєю поетичною щирістю.