Що запишеться в Книгу життя?
Днями в Українському Домі відбувся Медіа-фестиваль, присвячений річниці Помаранчевої революції. Це кінопокази і відеодемонстрація телевізійної хроніки (української та світової), виставка книжок і фотографій. Але відразу виникає запитання: наскільки широко знав про цю подію пересічний киянин? Чи стала ця подія поштовхом до подальшого осмислення?
Цілком солідарна з письменницею Оксаною Забужко, яка на прес-конференції з нагоди відкриття медіа-фестивалю нарікала на те, що за цілий рік після Помаранчевої революції «ми так нічого й не зрозуміли». І чимала провина у тому, що наша історія, яка в прискореному темпі розвивалася на наших очах і з нашою участю, залишилася – в глобальному сенсі – досі не осмисленою, лежить зокрема на журналістах. Мета медіа-фестивалю – хоч якоюсь мірою надолужити цей вкрай прикрий прорахунок. Однак немає виправданню нашій млявості й неповороткості. Інакше нашу історію забере небуття! І завтрашні покоління запитають, чи насправді була Помаранчева революція чи її... вигадали? Або, як мовить згадувана Оксана Забужко, історія, що не стала фактом культури, зникає, пропадає безвісти. Та було ж: провидіння показало, якими насправді ми маємо і можемо бути!
Серед більш як 30 видань обмаль таких, які відзначаються глибинним аналізом того, що пережила Україна торік. Натомість фотоальбомів таки чимало. Серед них вирізняються суперпрезентабельний і стильний «Віктор Ющенко: Вірю! Знаю! Можемо!» (Київ, видавництво «Ін-Юре») і демократичніший (за виконанням і, відповідно, ціною) «Ми йдемо!» (Київ, «КМ-Академія»). Особливо активно попрацювало на «помаранчевій» ниві київське видавництво «Факт», що видрукувало аж п’ять різножанрових видань, зокрема й книжку Оксани Забужко «Let my people go.15 текстів про українську революцію». Представлено й кілька книг із Заходу.
Покази стрічок – це, передусім «Nevseremos! Люди з Майдану» Сергія Маслобойщикова, «Українська революція»: за півкроку до крові» (автор – Святослав Цеголко, виробництво «5 канал»), відеопоказ «Жінки революції» (автор Наталя Федоренко, «Ера»), хроніка й серія репортажів із Японії (NHK), Росії (НТВ), Німеччини (2DF), а також із Данії, Великої Британії, Польщі й Катару.
Фотовиставка представлена роботами Миколи Лазаренка, Анатолія Медзика, агентства «Рейтерс» тощо.
Чи достатньо цього? Гадаю, недостатньо, аби громадяни України збагнули: вперше після 1918 року Майдан став символом найбільшої події в нашій новітній історії. Чи не вперше за тривалий час українці стали поважати себе, пізнали, що таке національна гідність. Уперше ми спромоглися на усвідомлення себе сучасною європейською нацією, відкинувши тим самим малоросійство, про яке поет Євген Маланюк говорив як про пораженство навіть без спроби дії. І не дати знецінитися цьому справді грандіозному історичному вчинкові – ось завдання. Бо, на жаль, не «зникли воріженьки», які підступно й агресивно намагаються розмити, знищити це нове історичне світовідчуття громадян України. Пильнуймо й будьмо мудрими: запишімо наш неповторний час на скрижалях історії.