У режимі «технологічного очікування»
Киянин Юрій Павлович Гурник працював майстром електроцеху, коли сталася аварія на ЧАЕС. У довідці №4482, яку отримав на станції, зазначено, що 26 квітня 1986 року, зранку, коли 4-й блок уже лежав у радіаційних руїнах, він вийшов на роботу. А от де був наступні 12 днів, тобто аж до 9 травня 1986 року, невідомо. Такі «дані» було внесено до біографій майже всіх працівників підприємства, що завдало людям чималого клопоту. Скажімо, Юрій Павлович витратив чимало часу та здоров’я, аби потім довести пенсійній службі, що не був прогульником, не втік, як деякі громадяни, у безпечні краї, а, навпаки, доклав зусиль, аби відродити атомну станцію.
Чи все дали?
Пізніше певний період у роботі Чорнобильської АЕС матиме назву «режиму технологічного очікування», який «прирівнюється» до ліквідації наслідків аварії. Що це таке, часто не розуміли навіть фахівці, не говорячи вже про рядових працівників відділів соціального забезпечення. Тож тлумачили по-різному. Але ніколи – на користь людини, яка зверталася зі своєю проблемою.
Таких парадоксальних ситуацій склалося чимало. І зараз, наприклад, незрозуміло, чому всім пенсіонерам України вже переглянули та збільшили розміри пенсії, і лише чорнобильці залишилися за межами державної уваги.
– Кажуть, що й так дали все, що можливо, – констатує Юрій Гурник.
Колись чорнобильський закон, який ухвалили на злеті популістських устремлінь окремих вітчизняних політиків, надав цій категорії українських громадян широкі можливості. Тільки ст. 20 має 31 «пункт» різноманітних пільг та преференцій. Серед них є і чимало (як на тепер) екзотичних, як, приміром, «першочергове обслуговування в закладах служби побуту, торгівлі та громадського харчування», або вступ до вузу «поза конкурсом». Однак пільги є пільги. І коли говорять, що, мовляв, «усе дали», варто ще раз поглянути – а що саме?
Ось, наприклад, споживання електроенергії, без якої існування просто неможливе. Особливо в містах, де замість газових, стоять електроплити. Як відомо, п.11 згадуваного закону («Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-Х11) надавав чорнобильцю пільгу в розмірі 50 відсотків встановленої плати за користування комунальними послугами, зокрема, і за спожиту електроенергію. До того ж цією пільгою користувались і члени сім’ї. Але чи то енергетична криза вплинула, чи просто уряд зробив висновок, що «дали» занадто, але 26.04.2001 року до цього закону було внесено зміни. І внесено, як кажуть, хитро. Бо, на перший погляд, нічого не сталося. До тексту додали лише кілька слів про те, що така пільга надається «у межах норм, передбачених законодавством». У результаті чорнобильці мають уже сплачувати не за половину вартості спожитої електроенергії, а отримали щось на зразок енергетичної подачки у вигляді 50 кіловат на місяць. Якщо перекласти це на гроші за чинним тарифом, пільга має ціну аж 6 гривень!
Декларований безплатний проїзд у міському транспорті згодом перетворився на перманентну війну пільговиків із водіями маршрутних таксі, які просто виштовхували інвалідів із салону, а про словесні «вправи» і говорити не доводиться. Тепер цей вид транспорту офіційно має право обмежити проїзд пільговиків одним пасажиром. Але і цього «ліміту» не дотримуються. Наприклад, у багатьох автомобілях київського маршруту №21 (Троєщина – метро «Петрівка») відмова у перевезенні чорнобильців, яких мешкає в цьому районі чимало, зумовлена начебто ненадходженням державної компенсації. Однак це, вочевидь, не проблеми пільговиків, а особливості стосунків перевізника з владою.
Така ж історія сталася і з комунальними послугами, «зрізали» і оплату за телефон. А пільгове забезпечення ліками «вмостили» під примху лікаря, який може виписати рецепт із червоною смугою, а може зробити вигляд, що хворий і без того здоровий. Останнім часом з’явилося ноу-хау, коли лікар прямо не відмовляє в пільговому лікуванні, а лише повідомляє, що в нього, мовляв, «закінчилися бланки рецептів». А тому може виписати лише платні ліки.
Зрештою, куди поділися пільгові піґулки, ніхто не контролює. Принаймні за останні 10 років щось не було чути жодної інформації про зловживання «чорнобильською» медициною, хоча хворі ліквідатори знають про численні факти, коли і ліками, і обладнанням, і пільговими місцями у спеціалізованих лікарнях користуються так звані ліві пацієнти.
«Звичайна» пенсія краща
Узагалі «чорнобильське питання» вже давно має вигляд тієї перезрілої груші, яка згнила всередині і тримається лише на доброму слові. Особливо, коли йде мова про соціальний захист людей, які отримали відповідний статус. Не секрет, що на чорнобильців часом дивляться, як на горе-рудимент, який дістався у спадок від минулої епохи. І це справді так. Але люди не винні в тому, що мали справу (часто всупереч власній волі) з так званим мирним атомом. Минає час, і та ж таки Америка, приміром, уже і не згадує про «наслідки Тримайл-Айленду». Бо схема компенсацій за скоєну аварію в США була побудована не на довгостроковому пільгуванні, а мала зовсім іншу основу та, зрештою, й іншу, так би мовити, ідеологію.
Гуманний з усіх боків чорнобильський закон України заклав міну уповільненої дії. Якщо взяти суто економічну складову, то всі нині чинні пільги, які мають потерпілі від згаданої катастрофи, укладаються за приблизними підрахунками у 3–3,5 тисячі гривень щороку.
– Це разом із оплатою харчування за медичними нормами, – далі коментує Юрій Гурник. – Однак які це «норми», коли все залежить від місцевого бюджету? Є в Києва гроші, то і маємо досить високу доплату.
На сьогодні кожен «київський чорнобилець» отримує 220–280 гривень щомісячної компенсації за посилене харчування, що часом перевищує пенсію, яку мають чорнобильці. Чи можна вижити на такі статки, – це вже інше питання, однак багато хто з громадян, які ще вчора пишалися своїм чорнобильським статусом, нині, досягнувши певного віку, без жалю полишають цей статус та переходять на більш високу «звичайну» пенсію. Виникає запитання: а за що, у такому разі, поклали здоров’я, навіть життя тисячі і тисячі ліквідаторів?
Навіть побіжний аналіз чорнобильської соціальної економіки свідчить про те, що значні бюджетні кошти просто йдуть на вітер, а інколи зовсім повз чорнобильців. «У межах своєї компетенції повідомляємо, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» за кодом бюджетної класифікації – 3205110 «Здійснення окремих заходів ВГО «Союз Чорнобиль України» та іншими громадськими організаціями із соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено 1 млн. гривень», – повідомляє автора цих рядків, відповідаючи на офіційний запит, директор Департаменту подолання наслідків Чорнобильської катастрофи МНС України О.Кутова. Як на загал, сума не така вже й значна, але якщо, приміром, «розкинути» її серед тих, хто, справді, потребує допомоги, виходить, що 2 тисячі чорнобильців можуть розраховувати на плече цієї громадської організації. Що ж виходить насправді? «ГоловКРУ та КРУ МНС України здійснили перевірки використання бюджетних коштів ВГО «Союз Чорнобиль України», якими було встановлено неефективне використання бюджетних коштів та суттєві порушення фінансової дисципліни», – веде далі пані О.Кутова і наводить низку прикладів, з яких видно, що державні гроші розподілялися не адресно, а навмання. Хоч як це дивно, а саме на ці кошти утримувалися відповідні ЗМІ, здійснювалась оплата інших послуг громадської організації. Простіше кажучі, народні кошти просто проїдали. Тому на цей рік таку «допомогу» й було призупинено.
Мітка не зникає
Є всі підстави вважати, що на широку міжнародну кишеню, з якої колись переважно фінансували добродійну чорнобильську соціальну допомогу, навряд чи можна розраховувати. Усе частіше чути голоси, що «Чорнобиль уже минув», оскільки від часу аварії вже незабаром 20 років. Але нам, хто мешкає майже поряд із промисловим майданчиком аварійної станції, як ніколи зрозуміло: тяжкі наслідки найбільшої техногенної катастрофи весь час поглиблюються. Чорнобильська «мітка» не зникає. Тому складно зрозуміти тих, хто вбачає у Чорнобилі щось несуттєве, другорядне.
– На жаль, чорнобильці вже вкотре не мають свого дієвого представництва у Верховній Раді, – зауважує насамкінець інвалід-чорнобилець Юрій Гурник. – Політики немов забули про цей значний прошарок суспільства, зосередивши всю увагу тільки на розв’язанні «проблеми саркофага». А варто згадати. Бо, приміром, у «зоні» всі ці роки працювали і мешкали не літні люди чи пенсіонери, а громадяни найпродуктивнішого віку. І так буде й надалі.
Днями на ЧАЕС відбулося виїзне засідання комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Як наголосив голова комітету Геннадій Руденко, Чорнобиль залишається проблемою №1 для України. З особливою виразністю це відчувається в соціальному забезпеченні чорнобильців, які й досі перебувають у режимі «технологічного очікування».