Баба Параска як символ єднання
Учора ще зранку, поспішаючи на роботу (хоч День Свободи, але поки що робочий), дехто з киян одягнув помаранчевий шалик чи повісив стрічечку. Проте таких цього року на київських вулицях нецентральних районів – одиниці. Не те, що торік. А ось на Хрещатику й майдані Незалежності знову збиралося народне море. Уже не лише помаранчеве, а різнобарвне.
Різнобарвне від партійних прапорів, групи носіїв яких трималися окремо. Уже не гуртом, не єдиною громадою, не так дружно, як торік «били» Кучму, Януковича, Ківалова та інших. На тому ж майдані, де минулого року як грім лунало багатоголосе і єдине «Ющенко, Юля!», вчора один натовп перекрикував інший, називаючи ці ж імена окремо. Найбільше було портретів Тимошенко, менше – Ющенка, лише один дідусь у кожусі й козацькій папасі носив портрет Тараса Шевченка і його «Обнімітесь, брати мої, молю вас, благаю».
Крім революційної помаранчевої і тимошенківської синьо-жовто-червоної символіки, були жовті кольори «Пори», сині – партій «Собор», «Єдність», УНП, рожеві – СПУ, стяги з волами – ПППУ Кінаха, та ще білі, зелені, червоно-чорні, з хрестами, трояндами, бджілками… І навіть синьо-біло-червоні прапори з написом «Крым». До агітаційних наметів вишикувались черги: в одних роздавали газети про Ющенка, в інших – про Тимошенко, хусточки, шалики, прапорці. Під однією такою помаранчевою «малою архітектурною формою» акуратно складено новісінькі транспаранти «Не дамо розвалити помаранчеву команду. Геть інтриганів від Порошенка». Плакат «Пори» висів на мосту над Інститутською. «Пора йти далі!» – закликав він у напрямку Банкової.
«Ми святкуємо не роковини влади, а річницю Майдану» – біля такого плаката фотографувалися дядьки з пов’язками ПРП. Та найбільше було охочих сфотографуватися з кавалеркою ордена Княгині Ольги – легендарною бабою Параскою Королюк. Вона залюбки позувала і в гурті тимошенківців, і серед помаранчевих. За це її пригощали бутербродами, чаєм. Бо польові кухні під консерваторією ще й не починали варити кашу, а баба Параска аж позавчора прибула до Києва. Та й пенсія в неї не депутатська.
Баба Параска одягнулася тепло. Не так, як дехто. Табло на Будинку профспілок опівдні показувало нульову температуру, а до самого будинку, де торік не лише сотні революціонерів ночували, а й революційний штаб засідав, учора не пускала посилена охорона. Тож люди, яких привезли з регіонів, тимчасово розмістилися в наметах, що їх встановили позавчора нібито лише для декорації. Щоправда, ті, хто торік блокував Банкову, знову приїхали на свої «рубежі», їм дозволили грітися в будинку Спілки письменників.
Хоч символіку роздавали задарма, люди юрмилися й біля продавців помаранчевого краму. А також у черзі до дідуся, який щодня на виході з метро продає пиріжки. Дідусь має зиск зі свята: ще позавчора продавав пиріжки з капустою, горохом та картоплею по 80 коп., а вчора вже по гривні. Біляші підвищилися в ціні на 50 копійок. День Свободи для продавця пиріжків таки свято. Його вчора не гонили звідти за стихійну торгівлю як позавчора. Навпаки – самі міліціонери, яких на Майдані було дуже багато, стояли в черзі до дідової торби. У вартових порядку вчора було інше «посилене» завдання.
Дідусь цей хоч основи ринкової економіки не вивчав, зате до них прилаштувався добре. Не так, як власники деяких крамниць на Хрещатику, котрі зранку вивісили на дверях «Не работает» чи «У зв’язку зі святкуванням Дня Свободи, працюємо до 13 год». Щоправда, не всі злякалися святкових революціонерів. На вікні одного магазину написали таке: «До річниці Майдану – 50%». Знижки тому, що не пиріжками торгують, а фірмовим одягом.
День Свободи відчула й опозиція. Одна з партій, яка торік із гаслами «За Януковича» влилася в «Трудову Україну» Тигипка, після розколу і зниження популярності останньої, знову ніби від’єдналася. І встановила на Хрещатику щити з написами «Стіна плачу за «помаранчевими» мріями». Щоправда, люди, які бажали тут щось написати, здебільшого «не плакались», хоч агітували вже не за єдину помаранчеву команду, а окремо «за Юлю», окремо «за Ющенка». Так само, як через дорогу, біля «станції швидкої політично-психіатричної допомоги», де політикани влаштували конкурс: за кожен анекдот про нову владу вони дарували «бальзам на помаранчеву рану» з… біло-голубої клізми. Тож бальзам із неї пили лише окремі «антипомаранчеві» анекдотисти, а більшість люду з мегафона «психіатрів» агітувала за Україну, закликала єднатися. І відмовлялася від біло-голубої клізми.