Коли всі дивилися на Київ
Столиця першою вийшла на Майдан. Ще вночі. А вдосвіта вже зустріла хлібом-сіллю, гарячим чаєм та теплом осель учасників революції з інших регіонів України. Київський міський голова Олександр Омельченко був першим із представників влади, хто піднявся на сцену Майдану.
Ситуація була непевною, непрогнозованою. Центральна влада розуміла, що вплинути на позицію міського голови Києва вона вже не могла: він тому й пішов на вибори самостійно, аби не дати себе використати в небажаній участі на боці провладного кандидата. Проте тиск чинився на заступників мера. Мало хто знає, що, наприклад, Володимиру Яловому погрожував сам Віктор Янукович, тоді чи то чинний ще прем’єр, чи вже «сфальсифікований» президент.
Майдан для київської влади почався ще задовго до всенародного протесту. 29 жовтня 2004 року президія Центральної ради УП «Єдність», яку тоді очолював Олександр Омельченко, ухвалила заяву, в якій засудила тиск на неугодні владі ЗМІ, підтримала журналістів «Ери», 5-го каналу та опозиційних газет. Після першого туру виборів на прес-конференції штаб Януковича звинуватив київську мерію… у використанні адмінресурсу. Незалежні ж спостерігачі відзначили Київ за прозорість і відкритість під час голосування.
У перший день Майдану, 22 листопада, Київрада ухвалила рішення звернутися до Верховного Суду, Верховної Ради, Президента та Конституційного Суду з рекомендацією скасувати результати голосування другого туру і внести зміни до виборчого законодавства. 24 листопада О.Омельченко підписав розпорядження КМДА щодо забезпечення належних умов під час проведення масових акцій. Мер Києва не лише пропонував відкрити для учасників акцій протесту кінотеатри та інші приміщення, а й дозволив використовувати для цього приміщення мерії. Він розпорядився цілодобово прибирати сміття на «революційній території», встановити потрібну кількість мобільних біотуалетів, забезпечити медогляд та надання медичної допомоги учасникам Майдану, цілодобове чергування машин швидкої допомоги, організувати гаряче харчування тощо. Більше того – міськдержадміністрація надала 20 наметів, кожен з яких розраховано на 40 осіб. Того ж дня президія Київради підтримала пропозицію партії «Єдність» про скликання Всеукраїнського з’їзду рад заради захисту конституційних прав громадян на чесний і прозорий вибір.
Ще після першого туру виборів партія «Єдність» засудила «розробки заїжджих політтехнологів з розколу країни». Коли ж нині дехто заявляє, що київська влада, мовляв, зверталася до Леоніда Кучми з вимогою навести в країні лад, то це справді так. Але йшлося не про порядок на Майдані, який підтримувався зокрема й завдяки розпорядженню мера «Про заходи щодо забезпечення порядку в столиці». У зверненні до Л.Кучми від 30 листопада була єдина вимога – припинити сепаратистські дії керівників держадміністрацій на півдні й сході країни, притягнути їх до відповідальності за ст. 110 ККУ. «Ваше нереагування на грубе нехтування Конституцією та законами сприймається як заохочення до розкольницьких дій. Сьогодні стає очевидним, що не західні, центральні та північні регіони є ініціаторами розколу України, а саме високі державні посадовці, підпорядковані особисто вам», – сказано у зверненні до тодішнього Президента України. У ньому також було засуджено участь у сумнозвісному Сіверськодонецькому з’їзді прем’єр-міністра і кандидата в президенти В.Януковича. Того ж дня секретар Київради В.Яловий звернувся до своїх колег у регіонах із закликом засудити заангажоване рішення ЦВК і не допустити широкомасштабного громадянського конфлікту, не дати втягнути місцеві ради «на захист інтересів керівництва деяких облдержадміністрацій, які заради збереження своєї влади та кланових інтересів готові розтоптати закони України».
У ті дні київська влада та партія «Єдність» на чолі з міським головою ухвалили ще низку заяв, звернень і резолюцій на захист волевиявлення народу й територіальної цілісності держави. Більшість із них було оприлюднено ще до аналогічних рішень із боку Верховної Ради.