Не забуваймо про ближніх
– Заснований дванадцять років тому Міжнародний жіночий клуб Києва, – розповідає його президент Іра Адітяварман, – об’єднує дружин співробітників амбасад, іноземних торгових представництв, фірм та працівниць цих установ.
Наша мета – підтримати українські благодійні організації, зміцнити дружбу, відновити взаємоповагу, досягти порозуміння між народами та культурами світу. Ми організовуємо концерти та благодійні базари, де збираємо кошти на доброчинну діяльність. Разом із представниками Київської обласної організації Товариства Червоного Хреста України нещодавно розробили «Програму допомоги прикутим до ліжка та літнім людям». Придбали найнеобхідніше продовольство – цукор, борошно, крупи, олію. А червонохрестівці додали зубну пасту, мило, пральні порошки та інші миючі засоби. Сформували 540 продовольчих та гігієнічних наборів. Це, звичайно, не розв’яже усіх проблем, але хоч якось підтримає найнужденніших. Адже тільки в Київській організації Червоного Хреста на обліку 1234 самотніх інвалідів.
Нещодавно активістки Міжнародного жіночого клубу побували у своїх підопічних у Вишгороді. Вручили їм подарунки, підтримали добрим словом. Завітали до колишньої партизанки, зв’язкової з’єднання Сидора Ковпака – Параски Мозго. По війні ця мужня жінка працювала на залізниці. Але важке життя та старі рани далися взнаки. Майже двадцять років вона ледь пересувається по кімнаті. Коли помер її чоловік, єдина розрада і надія бідолашної – патронажні сестри Червоного Хреста. Вона каже, що піклуються вони про неї, як рідні. І їсти приготують, і уколи зроблять, і у квартирі поприбирають. Попри похилий вік та хвороби, 86-літня Параска Сергіївна – бадьора, оптимістична та сповнена любові і вдячності до людей.
Побували гості і в Марії Крамер. Усе життя вона працювала в дитячих установах та була волонтером Червоного Хреста. Організувала у Вишгороді групу «Онко-Чорнобиль». Допомагала знедоленим, піклувалася про хворих. Нині тяжка недуга прикувала і її до ліжка. Тепер про пані Марію турбується Червоний Хрест.
Інший мешканець Вишгорода Олександр Осовський – ще доволі молода людина. Та внаслідок нещасного випадку пересуватися може лише в інвалідному візку. Нещодавно нова біда прийшла у його родину – після тяжкої хвороби помер батько. Сашко залишився один, але не сам. Сусіди та червонохрестівці не забули про хлопця.
Ось такі три долі – людей різних поколінь. Кожна по-своєму трагічна. І кожна нагадує: будьмо гуманними та милосердними!