Голос старого Батурина
У «Мазепиній книзі», яка щойно вийшла в Чернігові, вперше публікується текст унікальної пам’ятки української рукописної спадщини – Мазепиної книги 1726 року, в якій описано Батурин, Любеч та 72 села, хутори, слободи, частина з яких належала гетьману Івану Мазепі.
Ця книга – цінне джерело з історії козацьких і селянських родин, історії станів, а також церкви. Це – сторінки з тодішнього побуту й духовності.
Сам рукопис – Мазепина книга 1726 року – зберігається в Чернігівському історичному музеї імені Василя Тарновського, який має понад п’ять тисяч документів XVI – XVIII століть. Першим почав науково вивчати цей рукопис український історик Олександр Лазаревський, використавши його дані, коли працював над нарисом, присвяченим Батурину і який було опубліковано в «Чтениях Нестора-літописця». У радянські часи рука істориків не торкалася цього документа, бо ж було «не актуально».
Але для українців – теперішніх і майбутніх – цей рукопис і видана «Мазепина книга», актуальні завжди. Бо це – перший документальний опис міста Батурина після погрому 1708 року російським князем Меншиковим, який помстився українцям, гетьману Івану Мазепі за те, що той прагнув відстояти незалежну Україну й порвав із Петром I та перейшов на сторону шведського короля Карла XII.
Згадаймо: Батурин був резиденцією чотирьох гетьманів, понад 50 років був їхньою столицею. У 1708-му тут владарював Іван Мазепа.
Як зауважує упорядник «Мазепиної книги» – кандидат історичних наук, завідувач відділу стародруків Чернігівського музею імені В.Тарновського Ігор Ситий, – багато відомостей про Батурин між 1708 і 1726 роками втрачено, бо у квітні 1723-го там згоріла міська ратуша – вогонь поглинув документи.
Як же з’явився рукопис – Мазепина книга? Вже коли в 1720-ті роки Батурин вирішили передати Меншикову, то постало питання: а що ж власне залишилося після погрому і пожежі 1708 року? Тож 1725-го Катерина I видала указ про проведення ревізії Батурина, в якому вимагала визначити кількість дворів із угіддями, розмір грошових та хлібних податків, стан міста і навколишніх слобід та їхнього населення, а також усього, що належало до двору колишнього гетьмана Івана Мазепи.
Коли почали описувати Батурин, з’ясувалося, що гетьману належало ще багато сіл і хуторів. Тоді з’явився наступний указ – описати і їх. Тож «Мазепина книга», як образно сказав під час презентації її в Київському музеї гетьманства історик Сергій Лепявко, – це світлий промінь уздовж усього темного періоду часу і цей промінь висвітлює українську територію від Батурина до Любеча.
Під час роботи над описом Батурина виявили ревізійні книги Ніжинського полку за 1723 рік. Із них можна було довідатися, що Батурин після кривавих рук Меншикова став малим і занедбаним. Дізнатися про кількість дворів (656) із зазначенням соціального стану мешканців, шкіл (3), шпиталів (3), є відомості про податки. Але не подавалися дані про термін проживання мешканців (місцеві чи «прийшлі»), не було відомостей і про кількість ремісників, млинів тощо. Тобто ці документи не відповідали вимогам царського указу. Тому за рішенням Малоросійської колегії мусили взяти додаткові відомості в Батурині в сотенної, городової, ратушної влади та у «сторонніх людей» з їхніми власноручними підписами. Що й було зроблено. Відомість про місто Батурин склав місцевий писар Йосип Рижий, вона, як і всі інші, скріплена підписом підполковника Ісайї Сухарєва.
Тож погортаймо разом книжку, де вперше описуються володіння українського гетьмана. Тут цікавий і географічний матеріал – назви річок, озер, лісів, хуторів. А ще знайдемо стільки старовинних українських прізвищ! Я налічила аж 22 Шевченки – поміж них селяни й козаки, є два Ющенки й три Кучми, є Тищенки, Моргуни, Дорошенки. Знайшла і двоє однофамільців, а може й далеких своїх родичів Сущенків – козак Федір та отаман Лесько. А також священика Кибальчича – чи не далекий предок відомого вченого?
«Мазепина книга», обкладинка якої прикрашена гербом гетьмана Мазепи, надійде до провідних бібліотек та історичних музеїв України, буде доступною для всіх охочих заглибитися в рідну історію. Бо тож – голос козацької твердині – старого гетьманського Батурина.