Не вій, вітре, з Бортничів
Тільки-но вітер повіє з боку Бортницької станції аерації, мешканці Харківського масиву щільно зачиняють кватирки: дошкуляють запахи каналізації. Чи можна їх позбутися? Таке запитання на засіданні постійної комісії Київради з питань екологічної політики було поставлено представникові «Київводоканалу» панові Бражнику.
– Очисні споруди будували, коли про Харківський масив ще й мови не було, – сказав пан Бражник. – Нині питання запахів стало актуальним. Дали завдання розробити методи нейтралізації запахів. Проект успішно пройшов експертизу. Втілити його можливо на насосній станції «Позняки», яка перекачує понад половину стоків міста. Проте не вистачає коштів, яких потрібно близько 1,2 млн. грн. Ми просимо допомоги, бо за рахунок обігових коштів самостійно фінансувати ці роботи «Київводоканал» не зможе.
Є й альтернативні шляхи розв’язання проблеми. Ми побували на очисних спорудах у французькому місті Ліоні. Вони також відкритого типу, але запахів там немає – французи застосовують спеціальні реагенти. Треба йти і таким шляхом. Адже будівництво дезаераційної камери на станції «Позняки» не вирішить усіх питань. До того ж втілення лише першої черги проекту коштуватиме близько 16 млн. грн., а таких черг – три. Якщо йти за пропозиціями розробників, необхідно буде змінювати конструкцію грабельних приміщень – це ще 6 млн. грн.
– Одне питання – технічний стан споруд станції аерації, – зазначив голова комісії Даніель Карабаєв. – Друге – якість життя киян, які мешкають на Харківському масиві. Мене зацікавив варіант, який запропонувала фірма «Слав», – флокулянти (хімічні реагенти), що знешкоджують запахи. Вже сьогодні за їхньою допомогою ми можемо позбутися ароматів, а реконструкцію технічних споруд можна проводити паралельно.
– Якщо ви отримаєте 1,2 мільйона, чи легше дихатиметься дарничанам?
– На ці кошти ми зробимо лише систему дезаерації на одній насосній станції, – відповів пан Бражник. – Це буде розв’язання 5 відсотків проблеми.
– В інших країнах, – приєднався до розмови начальник Державного управління екології та природних ресурсів у місті Києві Микола Мовчан, – є локальні очисні споруди. На кожний житловий масив – окрема станція. У нас же вона одна-єдина. Не дай Боже, щось із нею станеться – ми в Києві вимремо впродовж двох місяців!
– Припустимо, що флокулянти виловлять усі запахи з атмосфери Бортницької станції аерації. Але запахів додає ще й сміттєспалювальний завод «Енергія». Мабуть, проблему необхідно розв’язувати у комплексі? – запитали ми Даніеля Карабаєва.
– Дослідження довели, що понад 90 відсотків запахів – результат діяльності Бортницької станції аерації, – відповів Даніель Таїрович. – Тому стоїть питання її реконструкції та дезаерації. Реконструкція – дуже тривалий і витратний процес, вартість якого понад 500 млн. грн. На мою думку, треба не лише це робити, а й докорінно змінювати політику очищення стоків. На часі й реконструкція системи міської каналізації. Це мільярдні витрати, і Київ не має можливості самостійно вирішувати такі питання. Потрібні кошти з Державного бюджету.
Щодо заводу «Енергія», то протягом двох років ми виділяємо кошти на реконструкцію його фільтрів. Ситуація на заводі корінним чином змінилася, електрофільтри очищують викиди підприємства, і запахів від нього вже практично немає.
У Києві запроваджується система роздільного збирання побутових відходів, за якою їх сортування відбуватиметься як біля помешкань киян, так і на сміттєпереробних станціях. Склад сміття, що потрапляє на «Енергію», буде зовсім іншим, у ньому не буде органіки, тож і запахів не буде.