Запорозький характерник
Виповнюється 150-та річниця від дня народження видатного українського історика, етнографа, фольклориста і письменника Дмитра Яворницького. Більшість його праць не втратила своєї наукової цінності й донині.
В усі часи коло життєвих інтересів людини вирішували дві внутрішні спонукальні сили: одна – «я можу, хочу і зроблю все можливе для себе», друга – «я повинен зробити щось суттєве для людства, своєї країни, для людини». Коли вони гармонійно поєднувались в обдарованій особистості, країна збагачувалася ще одним Громадянином з великої літери. Для України такою постаттю став і Дмитро Яворницький.
Магістр російської історії
Саме таке наукове звання, присуджене 1901 року після захисту магістерської дисертації в Казанському університеті, мав один з найерудованіших знавців минувшини українського народу. Дещо несподівано, чи не так? Але все стає на свої місця, коли знайомишся з самою дисертацією. В її основу покладено виправлений і доопрацьований перший том «Історії запорозьких козаків», що вийшов у Москві 1900 року другим виданням (перше побачило світ 1892 р. в Петербурзі). А до цього були написані і опубліковані десятки фундаментальних робіт, статей, розвідок, у яких досліджувалися маловідомі сторінки української історії. Передусім – історії Запорожжя. У 1881 – 1882 роках вийшла перша праця випускника історико-філологічного факультету Харківського університету – «Виникнення і будова Запорозького коша», яка, до речі, дорого коштувала авторові – за її публікацію його позбавили університетської стипендії. Далі – гірше. За серію публічних лекцій під назвою «Про запорозьких козаків» 1884 року Яворницького звільнено з посади в Університеті (офіційне формулювання – «за відверте українофільство»). Це змусило вченого переїхати до Петербурга, де 1885 року він опублікував низку статей із історії Запорожжя, а також написав передмову до поеми Т.Шевченка «Гайдамаки», що вийшла російською мовою з ілюстраціями відомого художника О.Сластьона. Того ж року став членом Археологічного товариства, викладав історію в кількох навчальних закладах. Але й тут «нагріти місце» не вдалося – знову звільнення, і знову за тією ж «статтею» – політична неблагонадійність. Зате залишалося багато часу для наукової роботи, організації археологічних експедицій, відвідання архівів.
Яворницький – один з перших українських вчених, які історичні явища вивчали комплексно: на базі археології, археографії, етнографії, фольклору. Дмитро Іванович взяв участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил, перегорнув десятки тисяч сторінок різноманітних документів, що зберігалися в багатьох архівах Польщі, Персії, Палестини, Туреччини, Москви, Петербурга, Соловецького монастиря. І все для того, аби неспростовно довести: Запорозька Січ – це явище світового масштабу, лицарська організація з демократичним парламентським устроєм. Вона мала прогресивний характер протягом усього існування і виникла як протест проти духовного насильства та поневолення українського народу, а знищено її було, стверджував Яворницький, тому, що «весь лад Запорозького війська з його широко демократичними засадами не пасував до корінного ладу Великої Росії».
Усього в творчому доробку вченого – близько 200 робіт. Лише назви великих за обсягом праць можуть дати уявлення про тематику, а також про різнобічність наукових та художніх інтересів Дмитра Івановича: «Історія запорозьких козаків» у трьох томах, «Вольності запорозьких козаків», «До історії степової України», «Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний», «Малоросійські пісні, зібрані у 1878-1905 роках», «Христос у серці чоловіка», «Магомет», «Путівник по Середній Азії в археологічному та історичному відношенні від Баку до Ташкента».
Яворницький підтримував тісні контакти та стосунки з провідними діячами науки та культури свого часу: М.Костомаровим, М.Кропивницьким, М.Садовським, П.Саксаганським, М.Лисенком, М.Коцюбинським, Л.Толстим, В.Стасовим, О.Купріним, І.Рєпіним. Останнього з них, як відомо, Дмитро Іванович надихнув на створення картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», надавши в розпорядження художника свої зібрані роками матеріали та колекції. Микола Лисенко за порадою, а якщо вірити свідченням сучасників, і за настійним наполяганням вченого, взявся до роботи над оперою «Тарас Бульба».
Один із найліпших музеїв України
Останні 35 років свого життя Яворницький прожив у Катеринославі (нинішній Дніпропетровськ). 1905 року земська управа і наукове товариство Катеринослава запросило вченого, вже широко відомого в наукових колах багатьох країн світу, на посаду директора крайового музею (офіційна назва – Музей старожитностей Катеринославської губернії). Дмитро Іванович на пропозицію пристав. Історичним краєзнавством він і раніше захоплювався, а віднині його науковий «послужний список» біографи могли поповнити рядками: «один із перших в Україні організаторів музейної справи», «теоретик-музеєзнавець». Почав свою діяльність новопризначений директор з суто практичних справ: на свої кошти придбав сотні нових експонатів – козацький і селянський одяг, зразки зброї, давні рукописи, монети, цінні художні полотна. Експозиція музею постійно поповнювалася. Власноруч для неї Яворницький зібрав близько тисячі різноманітних візерунків петриківського декоративного розпису, багато інших творів народного мистецтва. Усього особисто директором і під його наглядом було зібрано понад 75 тисяч експонатів. 1927 року музей відвідав народний комісар освіти УРСР М.Скрипник. Зберігся зроблений ним запис у книзі для відвідувачів: «Оглянув крайовий музей і заслухав пояснення його фундатора професора Яворницького. Один з найліпших музеїв України. Сила зразків старовини; безліч любові і праці вкладено в нього».
Мирне співіснування
Історики відзначають, що наведений запис, а також особиста прихильність міністра освіти та деяких інших керівників тогочасного уряду до Яворницького, глибока повага до нього врятували вченого від долі багатьох співвітчизників, яким судилося у тридцяті роки пройти через катівні НКВС. 27 серпня 1933 року в місцевій партійній газеті «Зоря» було надруковано статтю-донос А.Горба «Кубло націоналістичної контрреволюційної пропаганди (про роботу історико-археологічного музею)». Так звані «організаційні висновки» не забарились: у будинку Яворницького було зроблено обшук, а його «вичистили з музею як контру». Через якийсь час Дмитра Івановича на посаді відновили. І на ній він залишався до кінця свого життя. Інших відомих принципових конфліктів з новою владою та її функціонерами радянська історіографія не зафіксувала.
Напрошується висновок, що вчений і влада були змушені «мирно співіснувати». Це підтверджується низкою фактів. З одного боку, у 1930 – 1939 роках творів ученого не публікували, наукові установи, які він очолював, ліквідували. З іншого, не можна обминути і таких фактів: у 1920 – 1933 роках Яворницький, не залишаючи керування Дніпропетровським історичним музеєм, одночасно викладав в інституті народної освіти, де продовжував пропагувати історію Запорозької Січі. 1924 р. його було обрано членом-кореспондентом, 1929 р. – академіком АН УРСР. 1937 р. Президія АН УРСР присудила йому вчений ступінь доктора історичних наук. Йому дозволили перед початком та в ході будівництва Дніпрогесу ретельно обстежити і виявити багато цінних знахідок, які могли бути назавжди втраченими, здійснити символічну подорож човном дніпровськими порогами перед їх затопленням. 11 жовтня 1940 року, через трохи більш як два місяці після смерті Дмитра Івановича, було опубліковано текст Указу Президії Верховної Ради УРСР про увічнення його пам’яті. Згідно з документом, на могилі мали встановити пам’ятник, за дружиною померлого зберігалась академічна пенсія у розмірі 600 карбованців на місяць, Дніпропетровському історичному музеєві надавалося ім’я Д.Яворницького. Біля музею згодом і поховали прах людини, яку видатний поет М.Рильський назвав «запорозьким характерником, однією з найсвоєрідніших постатей і одним з найцільніших характерів».
Штрихи до портрета
...історика: понад 65 років присвятив вивченню історії запорозького козацтва, вінцем якого стала «Історія запорозьких козаків у трьох томах».
...фольклориста: збірник зібраних і записаних ним в експедиціях протягом 1878 – 1905 років взірців народного мелосу «Малоросійські народні пісні» 1906, на думку сучасників вченого, був найкращим серед аналогічних праць у тогочасній Росії.
...етнографа: Д.Яворницькому належить першість у відкритті і дослідженні петриківського декоративного розпису, нині відомого в усьому світі.
...письменника: автор роману «За чужий гріх», повісті «Де люди – там лихо», збірки поезій «Вечірні зорі».
...громадського діяча: 1914 року один в усій російській імперії домігся від влади офіційного дозволу на проведення сторічного ювілею Т.Шевченка.