11 листопада 2005 року, п'ятниця №211 (17622) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ВЛАДА ГРОМАДА НЕРВ МОВА СПОРТ

 МОВА
11.11.2005

Такого «циплятка» й пташиним грипом не проймеш
Про «штучний» мед і жабу-мандрівницю

Рідко яка гумористична телепередача обходиться без знущання над рекламою. У Євгена Петросяна, Михайла Задорнова, Юхима Шифріна, Олени Степаненко та й багатьох інших це обов’язкова рубрика, і, правди ніде діти, рекламодавець на телебаченні все робить для того, щоб письменники-сатирики і артисти розмовного жанру без роботи не залишилися. Порох сухим належить тримати й тим, хто вболіває за функціонування української мови в Україні, зокрема в рекламних роликах на телебаченні, в метро. Дехто може завважити: отакої! Порох! Почніть ще по горобцях стріляти з гармат і мінометів! Так, рекламні кліпи більшість людей пропускає повз увагу, відмахується від них, мов від набридливої мухи. Але не забуваймо: є така річ, як підсвідомість, тобто підкірка, в яку тихенько вкручуються шурупи мовно-понятійного сміття, слова-мутанти, фрази-покручі… Тож реклама не така безневинна річ, як декому здається. Це аж ніяк не горобець. А часом стає відчутним таке її засилля і така кричуща її неграмотність, несмак, що, здається, й гармати замало.

Йтиметься не про те, що нехитрі тексти рекламних роликів ніяк не «позбавляться від» всюдисущого «обожнення» продуктів, виробів, послуг і процедур. Про це автор цих рядків уже списав купу паперу, хоча, схоже, його зауваження досі ніким не почуто, а відтак, залишаються вони гласом волаючого в пустелі. Та є явища цікавіші, ніж «обожнення».

Пташиний грип нібито поки що обминає Україну, мов та чорнобильська радіація, яка накрила Вишгород, а потім зупинилася на межі київської Оболоні і далі не пішла. Кури й півні, хвала Всевишньому, кудкудахкають, як належить. От тільки з потомством… Як би це делікатно сказати… Одне слово, замість звичайних курчат в Україні почали народжуватись «циплята». Про це вже не день і не два сповіщає телебачення. Причому робить це бадьоро і весело. «Циплятко» Ципа фігурує в рекламному кліпі як симпатичний персонаж, а не мутант, спровокований підступним вірусом. Ніхто не бачить зв’язку між пандемією пташиного грипу і появою в Україні красунчика Ципи. Ми ж висловимо припущення, що покруч потрапив до нас вочевидь не з Румунії, а, судячи з характеру переплутаних літер-хромосом, з Росії.

Мабуть, доведеться з горя-біди пошкандибати до пабу. Але й тут поведеному на філології споживачеві не буде спокою. Відоме підприємство чистою і вишуканою державною мовою пропонує справжній англійський… «Эль»! На весь екран (чи, може, вже «экран»?) телевізора демонструють відповідну пляшану етикетку (чи, може, «этикетку»?), а я собі думаю: що це? Напис, усупереч Закону про мови, виконаний при оформленні української продукції для внутрішнього вжитку чужою мовою, чи дика орфографічна помилка, елементарне (чи, може, «элементарне»?) незнання української абетки? Аж ось виникло таке химерне пояснення. Автори етикетки, з усього видно, русскомислящі і русскоговорящі, написали були назву англійського напою так, як і належало б: «Ель». А потім глянули і… ахнули. Не дай Боже, люди подумають, що пиво це має стосунок до «ели», тобто «ёлки», що виготовлене воно на ялинових голках, хвої. Тож, не мудрствуючи лукаво, втулили на український ринок оце російське «Э» і шурують його по телебаченню на всю Україну. Це мені нагадало давню-давню історію із штучним медом. Потрапила баночка цього продукту, виробленого в УРСР, якомусь сердитому пенсіонерові з-під Ярославля. Він грішним ділом подумав, що мається на увазі «поштучность расфасовки» меду, а коли його скуштував, скривився і написав, куди слід, обуреного листа. Втрутилися ЦК КПСС і ЦК КПУ. Виробникам штучного меду, а водночас і всій харчовій промисловості України було дано команду перейти на «общедоступный».
«Курчатко», «ель»… Людина, вихована на українській абетці і живому українському мовленні, в якої мізки в українському середовищі мислять по-українському, а не навиворіт, зниже плечима: що і кому в цих звичайних словах здалося не так? Інша річ, коли ти зациклений на російському, російським живеш, російське споживаєш, російським вкриваєшся. Тут узагалі чудеса трапляються. На свій день народження ввімкнув телевізор і натрапив на… КВН. «Дотепник» з Кривого Рогу чи Одеси, чи ще з якогось східно-південного регіону зрік буквально таке (зробивши мені «подаруночок»): «Мы и не знали, что «Лягушка-путешественница» – это «Жаба-мандрівниця». Зрік і… пауза хвилини на дві, не менш. Чекає, бідолаха, що публіка реготом зайдеться і сам Масляков скривиться в поблажливій гримасі: «Маладєц, мовляв, хахльонок!». До честі аудиторії, «жарт» не дуже сприйняли. «Жаба» звучить гірше, ніж «лягушка»? Чи, може, «мандрівниця» у цього «любителя» української мови викликає якісь асоціації? Ну відгукнися ж, молодий манкурте, поясни нам, «національно озабоченним», що комічного, кумедного, смішного побачив ти в українських словах, чому отак мимохідь, нєвзначай плюєш ти в криницю, з якої пили джерельну воду твої далекі предки? Пращурів великих правнуче поганий!

На цьому й закінчимо огляд чудес, рекламних і не дуже. А письменники-сатирики нехай би поцікавились українським антуражем. А то зарядили: «Сало!», «Запорожець!», «Запорожець!», «Сало!». Час би змінити платівку.

Микола Євгенович Цивірко


11.11.2005   Чи не фальшує срібла дзвін?.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.