Транзіткнення, або ж Тузлу відстояли. А Хортицю?
Хай це буде не зовсім коректно, але ситуація, що склалася навколо Хортиці, – склалася, треба завважити, не сьогодні і не вчора, – нагадує рейвах у Верховній Раді, коли постало питання Тузли. І не тому, що й те і те – острів. У Керченській протоці на кін було поставлено честь і гідність держави і нації. Навіть деякі народні депутати з фракції комуністів були обурені нахабством північного сусіда, і одностайність, з якою Верховна Рада стала на захист цілісності території України, вразила тоді багатьох.
На Хортицю чужинці не зазіхають. Але голова парламентського Комітету з питань культури і духовності Лесь Танюк, депутат Запорізької міської Ради Юрій Кравченко, голова Запорізької обласної організації ДемПУ Михайло Левченко, активісти Запорізької міської асоціації «Захистимо Хортицю» Святослав Щербина, Світовид Пашник та інші вважають, що час Верховній Раді знову сказати своє вагоме слово і зробити це так само рішуче та одностайно.
Це схоже було на грім серед чистого неба. Ніби Перун, якого й досі шанують на Хортиці місцеві прихильники РУНВіри та Язичництва, вирішив невдало пожартувати з Дажбожими онуками. 15 вересня так звана робоча група у складі представників Кабміну і Запорізької міської влади підписала меморандум. Було проголошено, що знайдено компроміс між Національним заповідником «Хортиця» та інтересами запоріжців і конфліктну ситуацію навколо будівництва моста через Хортицю знято. Це означало, що плоди багатолітньої боротьби свідомої української громадськості за збереження унікальної пам’ятки національної історії, культури і духовності, у якій брали і беруть участь такі видатні вчені – Герої України! – як академік Петро Тронько, можна, грубо кажучи, засунути коту під хвіст. Та жах не в цьому. Текст меморандуму ще обговорюється, багато хто і багато з чим у ньому не згоден, і не тільки в Запоріжжі (проблема, на жаль, далеко не міського чи обласного масштабу, а ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКА, якщо не європейська і світова, бо ж ідеться про об’єкт, який годилося б порівняти із Соловками в Росії чи Стоунхеджем у Великій Британії). Та й «підписанти» в принципі не заперечують, що не всі ще крапки над «і» поставлено у справі, корені якої губляться в 60-х роках минулого століття. Але ось справжній «грім Перунів»: 26 жовтня розпочато інтенсивні будівельні роботи! Екскаватори риють котловани під мостові опори, зокрема й неподалік знайденого археологами кімерійського святилища 3000-літньої давності. Тобто ви собі там узгоджуйте бумажерію по кабінетах, збирайте прес-конференції, навіть пікетуйте, протестуйте, голодуйте, а ми, як той герой байки Глібова, «слухаємо та їмо».
Щодо крапок над «і». Чи не варто було б міській владі не робити із себе дурника і ретельніше пошукати документ, який вона начебто «загубила». Йдеться про перший примірник виданого 1987 року Державному заповідникові «Хортиця» Акту на право користування землею на площі 2386 гектарів? Чи без допомоги Генпрокуратури і СБУ ці пошуки несила розпочати? Якби про цей Акт знало не вузьке коло чиновників, а вся Україна, то й відпали б самі собою балачки про приватизацію. Хто і на яких підставах збирається приватизувати священну землю Хортиці? Та вже ж не Шевченків «куций німець вузлуватий», що «на Січі картопельку садить». Тут бери вище. Мабуть, не дарма недавно здійснили неафішовану екскурсію до Хортиці два високопосадовці всеукраїнського масштабу. Певне, не цукерочки приїжджали жертвувати Перунові.
Кілька слів про «компроміс». Лесь Танюк пролив світло на те, в чому він полягає. Виявляється, мостобудівничі люб’язно погодились не робити пішохідних сходів з моста на Хортицю, а зробити своє дітище таким собі транзитом. Але народний депутат резонно запитує: навіщо тоді взагалі цей міст? Адже весь пафос прихильників його спорудження базувався на задоволенні інтересів запоріжчан, на потребі з’єднати береги, забезпечити жителям обласного центру, який і справді є зоною екологічної біди, місце повноцінного відпочинку. Михайло Левченко відкрив очі тим, хто знає проблему поверхово, й на альтернативи. Можна і залізницю прокласти через південь Запоріжжя, і існуючі мости не саботувати, а використовувати ефективно, і ще багато чого. І витратити при цьому не 233 мільйони гривень, виділені на будівництво горезвісного моста, а на порядок менше.
Не даватимемо оцінки ні цим альтернативним рішенням, ні юридичним аспектам (загублений Акт). Залишмо це фахівцям. Нині важливо інше: негайно припинити незаконне будівництво, рівнозначне нарузі над національною святинею. Зважаючи на кволість і непослідовність гілок влади в Україні, всі надії покладаємо на парламент. Лише він у змозі зупинити нерозумних «правнуків», які дрібні хуторянські інтереси ставлять вище, ніж престиж держави, її національну гідність.