Повернути довіру людей
Микола Діденко – голова Броварської райдержадміністрації помаранчевого призову. У старій владі не замішаний, «кучмізмом» і «засухівщиною» не зіпсований. За плечима – дві вищих освіти: радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка та Вища економічна школа господарського управління. Здобуває третю, в Національній Академії державного управління при Президентові України. Багатий практичний досвід здобув на керівних посадах таких відомих підприємств, як завод «Іскра», ВАТ «Символ» та ДП «КАТЕХ – Радіо компонент». З 1989 року – член Народного Руху України. На виборах був довіреною особою В.Ющенка по 93 виборчому округу. Одружений. Батько чотирьох дітей: двох доньок, сина і зятя, якого теж вважає рідною дитиною. Найзаповітніша мрія – стати дідусем. Вірний соратник і берегиня – дружина Любов Василівна.
Змінити владу легше, ніж систему
Микола Діденко належить до тих, кого рік тому повсталий Майдан із повагою називав «помаранчевими генералами». І це було воістину так, оскільки тоді на плечі комендантів наметових містечок, де таборилися повстанці різних регіонів, лягла справді генеральська відповідальність. Своє призначення на посаду голови Броварського району він сприйняв не як винагороду Президента Ющенка за вірність, а як завдання повернути людям довіру до влади, поламавши стару владну систему. Але навряд чи в ті буремні дні цей загартований життям чоловік уявляв сповна, що змінити владу буде набагато легше, аніж по- тому, після перемоги, – її систему. Уже перша його зустріч із головами сільських рад (де він запевнив, що колишнього «дерибану» земель територіальних громад не буде, що віднині буде проведено чітку межу між громадським і приватним) спричинила «масові» протести місцевих «княжичів», шквал анонімок і відвертих інсинуацій у пресі. Некерованість старих кадрів заохочувалася протекціонізмом столичних товстосумів, маєтки яких виростали, як гриби після дощу, на золотих землях Броварщини.
Але більшість тутешніх посадовців Діденка підтримали. Це відіграло свою роль у формуванні команди, яку він добирав за принципом трьох П: професійність, порядність, патріотизм. Наприклад, своїм заступником із питань агропромислового комплексу призначив голову КСП «Войтівське» Олександра Фещуна. Побачив незвичний для наших днів порядок у господарстві, яким керував чоловік, і запропонував йому допомогти навести лад в аграрному секторі всього району. Задоволений він і іншими заступниками: Олексієм Дармограєм – з економічних питань, Михайлом Шибіко – з питань розвитку інфраструктури, керівником апарату Юрієм Кушніренком.
Голів сільських та селищних рад попередив, що влада змінилася і змінилися принципи та методи роботи, що старі підходи до розв’язання проблем, надто земельних, уже не спрацьовують. Тому спеціально для керівників сільських громад запровадив своєрідну школу самоврядування, де за допомоги фахівців із Києва вони підвищують свій професійний рівень.
У ролі нової мітли
А почав Микола Діденко з… підмітання району, який «стараннями» попередніх місцевих можновладців із чарівного краю з потужними рекреаційними можливостями було перетворено на величезне сміттєзвалище. Уявіть собі: 58 невпорядкованих, несанкціонованих смітників загидили 300 гектарів дорогої землі, яка могла б годувати городиною і садовиною пів-Києва! Гори сміття громадилися по лісах, полях, уздовж московської траси, по відпрацьованих кар’єрах на берегах Десни. Навіть у межах Північного кладовища за Броварами. Сміття звозили звідусіль, сплачуючи за кожну вантажівку по 200 гривень місцевому начальству. Треба було докласти чимало зусиль, щоб в умовах жорсткого дефіциту бюджетних коштів, пального, та майже повністю паралізованого комунального господарства – такий спадок дістався новій владі від старої – самотужки, не звертаючись по допомогу до обласної держадміністрації, навести лад у районі. Залучивши позабюджетні кошти, за півроку вдалося ліквідувати понад 50 сміттєзвалищ. Нині там пасовища.
Але прибрати сміття – це тільки половина справи. Микола Федорович узявся за кардинальне розв’язання цієї проблеми – будівництво сміттєпереробного заводу, який перетворюватиме київський і броварський непотріб на такі потрібні району гроші.
Друге важливе питання, вирішенням якого переймався голова, – наведення порядку у використанні природних ресурсів району. Тільки торік із
28 (!) кар’єрів було вивезено в невідомому напрямку понад мільйон тонн «золотого» річкового піску з берегів Десни, вартість якого становить 19 грн. за тонну. Причому жодної копійки від цієї оборудки не надійшло до бюджету району.
Рішуче втручання Діденка увінчалося вагомими результатами. Організація санкціонованого продажу піску з дотриманням норм чинного законодавства, зокрема й екологічного, дала змогу одержати солідні позабюджетні кошти, які пішли на соціально-економічний розвиток району. Та скоро Микола Федорович зрозумів гірку істину, що очищення рідної землі від сміття треба починати з очищення кожної людської душі.
Переконався в цьому недавно, облітаючи на гвинтокрилі разом з головою Київської обласної державної адміністрації Євгеном Жовтяком Дніпровсько-Деснянський басейн. Масштаби неконтрольованого і цинічного нищення природних ресурсів України вражали і приголомшували. Цілі флотилії вивозили дорогий річковий пісок у всіх напрямках, більше 30 земснарядів активно намивали штучні острови з мільйонів кубометрів піску, а добувачі піску цинічно стверджували, що вони так «чистять» фарватер.
Знову чекає виснажлива боротьба із злодіями, але Діденко не відступить ні на крок від політики Президента Віктора Ющенка. А надто сьогодні, коли різні сили, саботуючи програму дій нової влади, намагаються викликати в людей недовіру до неї, а почасти й розчарування.
Паростки омріяного життя
Команда Діденка знайшла порозуміння з місцевим бізнесом, зокрема з керівництвом таких великих підприємств, як торговельний комплекс «Меґа Маркет» у Броварах, «Рабен-Естейт» у смт Велика Димерка, «Агро-марс» у с.Рудня, які перерахували на розвиток соціальної сфери до мільйона гривень. Із бізнесменами розмова конкретна: хочете працювати на нашій землі, беріть в оренду на 1-2 роки з подальшим її викупом під контролем територіальної громади (півстолітньої оренди, як раніше, більше не буде, тим паче безплатної роздачі та нецільового використання) платіть податки і працюйте.
Микола Федорович зізнається, що був вражений тим, що не десь у степах чи горах, а під самісінькою столицею, у районі, де ринкова ціна за сотку – від двох тисяч доларів, із 46 сіл – 14 не газифіковано! Що вже казати про водогін, коли світла нема, бо, Господи прости, або покрали дроти, або заросли вони кронами дерев, або ж підстанції погнили від давності. Ще в гіршому стані був житловий фонд, дахи багатоповерхівок роками текли, як решето. Будівництво міськрайонної поліклініки перетворилося на довгобуд. Ніхто не звертав уваги на розвиток культурно-соціальної сфери на селі, своєчасно не виплачували пенсії та зарплату... Деякі спритники від бізнесу взагалі примудрялися не платити податків, а плата за оренду і продаж земель обминала державну кишеню й осідала хабарами в калитках панів та підпанків.
Сьогодні зовсім інша картина. За неповний рік господарювання ставленика помаранчевої влади, у розвиток району вже вкладено понад 4,5 мільйона гривень, із них у будівництво райлікарні – 2,1 млн. грн., 2 млн. – на реанімацію комунального господарства, 200 тисяч – на підтримку спорту, 150 тис. – на закупівлю для пенсіонерів мобільних телефонів, 300 тис. – на будівництво шатрових дахів на багатоповерхівках Калинівки, Калити, Гоголева, Шевченкового. Виплатили заборгованості по пенсіях і зарплатах. Із легкої руки голови Київської облдержадміністрації Євгена Жовтяка на Київщині відродилася добра традиція оздоровлення сільських дітей на партнерських умовах. Броварчани витратили на цю благородну акцію понад 300 тисяч гривень. Відновлено електромережу, почалося будівництво окружної дороги, ремонтується житловий фонд. Власне, в окремо взятому районі почали проростати паростки омріяного нами нормального цивілізованого людського життя.
Налагоджуються добросусідські ділові стосунки із Київським міським головою Олександром Омельченком.
На нашій золотій землі
Земля – чи не найголовніший головний біль Броварського районного голови, якому від попередників дісталося ще й занапащене сільське господарство. І це під багатомільйонним мегаполісом, що постійно потребує сільськогосподарської продукції! Та тут же, як у раю, мало би все цвісти і плодоносити! І для киян – дешеві дари рідної землі, і броварчанам прибуток! Натомість Микола Діденко застав печальну руїну: розорені ферми, тракторні бригади, понад 15 тисяч гектарів «золотої» орної землі селянських спілок заросло багаторічним чортополохом. Безробітні селяни щоранку всією громадою вирушають на роботу до столиці.
Тож скільки часу мине, скільки зусиль треба буде докласти, щоб ці поля заколосилися, а душі їхніх господарів засвітилися любов’ю до рідної землі? – гірко питав себе Микола Діденко. І вирішив почати з відродження народних традицій, зокрема сільських сходів. Започаткував Дні сіл, приурочивши їх до обжинків, знаменних дат чи релігійних свят. За півроку вже відсвяткували свої дні народження села Зазим’є, Погреби, Рожни, Калинівка, Княжичі, Богданівка та інші.
А паралельно відроджував і честь хліборобську. Навесні Микола Федорович буквально днював і ночував на сівбі, а восени – на жнивах. Із гордістю каже, що цього року Броварщина зібрала понад 60 тисяч тонн зернових.
Власне, те, що броварська земля «золота», першими здогадалися люди грошовиті. Створена Діденком комісія ще на початку року зробила інвентаризацію 40 відсотків земельних ресурсів на селі і виявила, що понад 2,5 тис. га сільсько-господарських угідь перебувають у володінні 128 високопосадових київських «фермерів», серед яких чимало колишніх і нинішніх урядників, банкірів, бізнесменів. І з цих 2,5 тисячі тільки 500 га землі використовується за призначенням, решта «гуляють» за високими можновладними парканами тіньових латифундистів. Особливо примітні маєтки, збудовані майже у стометровій водо-охоронній зоні на березі Десни.
Непідкупний, непродажний
– На перших порах, – розповідає голова, – мені майже щодня пропонували 10 – 100 тисяч доларів за лояльність до можливих зловживань із цільовим призначенням землі. Були й дорожчі пропозиції. Та я вже давно перехворів залежністю мого стану душі від того, яка сума грошей у моїй кишені. Зустрівши опір, тепер підкупити намагаються все рідше.
На жаль, у деяких керівників сільських громад голови ідуть обертом від таких пропозицій. Особливо в селах, розташованих під самим Києвом. Ваблять не лише щедрі хабарі, а й покровительство можновладців чи олігархів.
…Микола Діденко не займається дешевим популізмом, гідно даючи відсіч усім деструктивним силам, які намагаються втягнути його в різного роду конфлікти. Занадто багато в нього нагальних справ, аби розмінюватись на підкилимні війни.
Усі грандіозні плани Діденка викладено в п’ятирічній програмі розвитку Броварського району.
– Зроблю все можливе, щоб виправдати довір’я президента і повернути людям довіру до влади, – завершив нашу розмову Микола Федорович щиро і впевнено.