«Комбінації» Юрія Мазуркевича
«Скрипкова музика» – абонемент № 6 Національної філармонії України – цього сезону представляє сім концертів видатних скрипалів світу. Минулої суботи на аншлаговий вечір зібрав шанувальників високої музики українець, лауреат міжнародних конкурсів Юрій Мазуркевич – гість із США.
Усупереч скептикам від попси, цього вечора, як і зазвичай на концертах класичної музики, у Колонному залі імені М.Лисенка не було вільних місць. Крім постійних завсідників-киян – багато й іноземців, чутно в залі перед початком концерту англійську, німецьку мови.
Юрій Мазуркевич представив віртуозний репертуар: звучала увертюра Дж.Верді, Друга симфонія Й.Брамса і «Шотландська фантазія» М.Бруха. Скрипаль грав із Національним симфонічним оркестром України, диригував Марк Лейкок (США).
Талант свого колишнього студента й аспіранта Московської консерваторії Юрія Мазуркевича дуже цінував знаменитий скрипаль Давид Ойстрах: «Він справжній віртуоз, великий музичний майстер, володіє красивим звуком». За два дні до концерту, після однієї з репетицій я мала зустріч із паном Юрієм. Уже тридцять років він на Заході. Уродженець Львова, після шести років викладацької роботи в Київській консерваторії та гастрольної діяльності по СРСР і Європі заслужений артист України Юрій Мазуркевич разом із дружиною Даною, також колишньою вихованкою Давида Ойстраха, 1974 року емігрував у вільний світ, до Канади, де віртуозному скрипковому дуету розкрилися обрії-дороги до найпрестижніших сцен світу. У Канаді його запросили до музичного факультету Університету Західного Онтаріо. Із гастролями об’їздили понад тридцять країн світу. Згодом переїхав до США, до Бостона, де мешкає вже двадцять років. Активно гастролює. Виступав у супроводі найкращих симфонічних оркестрів – Монреальського, Торонтського, Вінніпезького, Принстонського. Пригадує, як під час одного з концертів у Мехіко-сіті, після того, як вони з дружиною дуетом зіграли ефектний твір іспанського композитора Пабло Сарасате «Наварра» (іспанський танок), схвильовані слухачі посхоплювалися з місць і почали вигукувати: «Олей! Олей!» Їм потім пояснили: це найвище захоплення, так вигукує публіка під час бою биків, вихлюпуючи емоційний сплеск.
– Зал завжди реагує гаряче, – розповідає пан Юрій. – Не буває реакція напівхолодною чи напівтеплою.
Одного разу після їхнього з пані Даною концерту в Філадельфії підійшов розчулений слухач, який дізнався, що музиканти нещодавно емігрували з «бідного СРСР», і сказав, що дарує їм скрипку венеціанського майстра Ніколо Гальяно (вона коштує 300 тисяч доларів, як потім дізнався пан Юрій). Ще подарував кілька французьких смичків, кожен з яких також дуже цінний.
Слухала його й думала: «Українським меценатам – таку б щедрість до своїх співвітчизників-музикантів!» На цій скрипці тепер грає дружина – пані Дана. А в Мазуркевича скрипка 1738 року, майстра Кастелліо, яку привіз йому тесть від свого брата з Італії. Але перед одним із концертів у США пан Юрій мало не втратив цей розкішний інструмент. За день до виступу прийшов майстер настроїти рояль. Мазуркевич поклав скрипку на рояль, а сам розмовляв із колегою неподалік. Майстер, не помітивши скрипку, підняв кришку рояля і пан Юрій здалеку із жахом побачив, як його неоціненна скрипка сповзає з рояля на підлогу. Підбігти не встиг – вона впала на паркет. Але – треба ж так! – відбився лише шматочок, скраю, що не впливає на звук.
Уже тепер, усміхаючись, пан Юрій каже: «Навпаки, скрипка зазвучала яскравіше, мабуть, щось зрушилося під час падіння».
– Може це вас здивує, – веде далі пан Мазуркевич, – мене на Заході ніколи не просили показати диплом про консерваторську освіту. Просто пропонували зіграти. Саме так визначали фаховий рівень.
А грає він увесь найскладніший скрипковий репертуар, майже всі скрипкові концерти, скрипкові сонати Бетховена, Брамса, Шостаковича, Прокоф’єва, Скорика. Мирослав Скорик Мазуркевичу присвятив свій 4-й скрипковий концерт, прем’єра якого відбулася у Львові в супроводі Львівського філармонійного оркестру. У його репертуарі – й українська музика. Під час концертів у Бостоні, Нью-Йорку виконував скрипкові сонати Віктора Косенка, сонати Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, також його знамениту «Мелодію».
Вісім років співпрацював із музикантами квартету імені Леонтовича, які 1991-го виїхали до Нью-Йорка. Хоча добиратися на репетиції було далеко – чотири з половиною години машиною з Бостона до Нью-Йорка. Із квартетом, що зазвичай грав багато української музики, об’їздили багато міст США. А п’ять років тому Юрій Мазуркевич з відомим маестро Вірко Балеєм записав на компакт-диск у Києві в супроводі «Київської камерати» та групи музикантів з оркестру Національної філармонії та Національної опери України – усі скрипкові твори Петра Чайковського. Цей запис – подія в музичному житті. Диск, як зауважує мій співрозмовник, має успіх у США.
– Люблю поєднувати таку «комбінацію»: активна концертна діяльність і викладацька робота у вищих навчальних музичних закладах, – каже Юрій Мазуркевич. Уже двадцять років він – професор відділення скрипки в університеті Бостона, має 15 студентів, це – литовці, росіяни, японці, американці, веде переговори, щоб залучити й українців. Передає свій досвід і зізнається, що багато чого й сам переймає у студентів: «Мені б і на думку таке не спало, а вони часом пропонують: тут можна ось так зіграти, а тут… Педагог-студент – то взаємний обмін». Каже, що в США, наприклад, багато уваги приділяють оркестровим дисциплінам. Бо солістом стати майже неможливо, величезна конкуренція. Тож музиканти прагнуть після консерваторії потрапити до оркестру – це стабільно й надійно.
Розповідає, що його вразила свобода вибору навчальних предметів у консерваторіях та на музичних факультетах тамтешніх університетів. Звичайно, є обов’язкові дисципліни, як сольфеджіо, теорія музики, але ж багато предметів – за особистим вибором студента.
…Після концерту в Києві Юрій Мазуркевич від’їжджає до Одеси, де з Національним симфонічним оркестром під керуванням Володимира Сіренка зіграє ту програму, що і в столиці. А потім – знову Бостон.