Урок тактики для чемпіона

Дем’яненко переграв Луческу, «Динамо» – «Шахтаря»

Вигравши «битву гігантів» у Донецьку, динамівці Києва випередили свого безпосереднього конкурента і завоювали символічний титул осіннього чемпіона країни. Щоправда, вперше в новітній історії національний чемпіонат не пішов на канікули після проміжного фінішу. До кінця року вищолігові колективи візьмуть участь ще в чотирьох ігрових турах. Такі умови диктує майбутній мундіаль, який стартує в червні наступного року.

Бажання побачити, як гратиме «Шахтар» за рішучої та добре організованої протидії гідного суперника, було позбавленим уболівальницьких емоцій. Це був звичайний фаховий інтерес, оскільки не лише провальний євродвобій гірників з «Інтером», а й тривала серія переможних поєдинків донецької команди на внутрішній арені наштовхували на думку, що чемпіон України насправді неабияк обмежений тактично. Припущення повною мірою підтвердив і матч підопічних Луческу з «блакитно-білими»: господарі так і не змогли зіграти ефективно «першим номером» проти динамівської команди, яка чітко розподілила сили по всій ширині поля і, уміло застосовуючи фірмову систему взаємопідстраховки, не дала розгорнутися наступальному загону, що звик невимушено ламати чужий захист елементарним швидкісно-технічним натиском упевнених у своїй вищості виконавців. Якщо нас запитають, у чому загальна перевага «Динамо» над «Шахтарем», однозначної відповіді довго чекати не доведеться. Кияни значно різноманітніші в ігровій тактиці, й саме вони, а не футболісти з Донбаса, здатні на парадоксальні колективні рішення, що й стають вирішальними в змаганні приблизно рівних за силами конкурентів. «Шахтар» зіграв так, як уміє та звик, але менш яскраво та продуктивно, ніж зазвичай. Іншими словами: зіграв так, як дозволив опонент. А «Динамо» та його наставник Дем’яненко подивували всіх і, насамперед, гірників незвичним груповим маневром. На перший погляд, чогось особливого в діях гостей не було: вони прогнозовано зміцнили захист і задіяли в середині поля футболістів, схильних до конструктивної гри. Але то тільки на перший погляд. А насправді, віце-чемпіони країни вдалися до потрійного центру захисту з ліберо Ващуком і «персональниками» Федоровим (пізніше – Сабличем) і Родриго. Троє хавбеків також пильнували центральну зону, а от фланги були віддані на відкуп так званим лінійним Гусєву та Каддурі. Ризиковано? Не вельми, бо «Шахтар» зазвичай наступає через центр, охоче використовуючи «дрібні» розпасовки і передачі м’яча на вільне місце. Наситивши центральну вісь, столичні футболісти забезпечили якщо й не постійну, то принаймні тривалу кількісну перевагу на стратегічно важливій ділянці поля. Відтак вони не лише «розірвали» ланцюг комбінаційної взаємодії гірників, а й уповільнили груповий маневр опонента. Донецькі футболісти намагались увімкнути максимальні швидкості, проте не змогли: розігнатися насправді було ніде. А розрахунок на те, що не дуже охочі й не надто спроможні до руйнівної роботи технічні Белькевич і Ребров швидко «випадуть» із загального ритму «динамо-машини», таки не справдився, бо від конструкторів гри киян, здається, ніхто й не чекав ігрового подвигу. Белькевич і Ребров, уміло контролюючи м’яч, мали передусім «убивати» час і швидкість гри, з чим обоє й справилися майже бездоганно. А коли в оторопілих од такого розвитку подій гірників урвався терпець і вони стрімголов полетіли до чужих володінь, забувши і про безпеку своїх воріт, і про вміння суперника контратакувати розрідженим простором, настав час і для подвигу. Звісно, спортивного: комбінація за участю Реброва та Клебера виявилася і філігранною за виконанням, і несподіваною для «Шахтаря», який так і не зумів безпомилково перегрупуватися після травми Срни…