Безпритульні в своїй родині

У Києві є кілька місць, де найчастіше збираються діти вулиці. Це насамперед майдан Незалежності, залізничний вокзал, зона відпочинку «Гідропарк», Велика кільцева дорога, а також поблизу станцій метро «Лук’янівська», «Лівобережна», «Святошин». Із тих часів, коли добросердечні кияни не залишали порожньою жодної дитячої долоньки, простягненої за милостинею, сталися відчутні зміни. Цьому посприяла і преса, бо розповіла про приховану індустрію жебрацтва, хто і скільки заробляє на маленьких прохачах, ще й нерідко зі слідами якогось каліцтва.

Вочевидь уже понад рік, як таких дітей у нашому місті поменшало, принаймні у велелюдних місцях. Начальник Служби у справах неповнолітніх КМДА, депутат міської Ради Ольга Юріївна Арканова дещо іншої думки щодо цього.

– Завдяки профілактичній діяльності наших служб справді зменшилася кількість бездоглядних дітей, – уточнює вона. – Зате з усієї України дістаються правдами й неправдами до столиці дітлахи, яким Київ видається порятунком у їхній недолі. Тут і справді вуличне існування ситніше, ніж у далеких райцентрах, і не тільки завдяки випадковій милостині. Дехто з політиків цю ситуацію навіть використовує на користь у своїй передвиборній агітації, створивши так звані громадські їдальні для безпритульних. Та драма полягає в тому, що після лише одного гарячого обіду життя дитини не змінюється, вона повертається у те саме середовище, гріючись біля труб теплотрас, ночуючи в підвалах. До того ж такі стихійні мандрівники швидко втрачають колись набуті елементарні навички – вчасно прокидатися, чистити зуби, підтримувати охайний вигляд. Ми спостерігали, який тривалий час потрібен для їхньої адаптації потім у притулку, адже оманлива вулична «свобода» розмагнічує волю. Замість спонукання «потрібно» дитина живе лише бажанням «хочу». Та насправді обрії цих бажань недалекі, адже без навчання, роботи реальною залишається та ж вулиця з неодмінно кримінальним майбутнім. Епізодична благодійна допомога замість соціального захисту підштовхує дітей до споживацького існування. Тому й прагнемо повернути їх якомога раніше до нормального ритму, найкраще, звісно, до рідної сім’ї. Навіть сироти, гадаю, що найкомфортніше почувалися б у будинках сімейного типу, які вже потроху створюються в Україні.

Ольга Юріївна пригадує, як під час рейду знайшли групу дітей і, перш ніж розмістити їх у притулку, повезли на медичний огляд. Час був пізній. Біля Ольги Юріївни чекав своєї черги одинадцятирічний хлопчик. Саме тоді зателефонувала її власна донька, до речі, такого ж віку. Чекаючи маминого «добраніч», вона розповіла, як скучила цього вечора за мамою, як любить її. Розмовляючи з донею, Ольга Юріївна раптом почула схлипування. Кинулася до хлопчика: «Що з тобою, щось болить?». Малий тихо промовив: «Ні, просто зі мною ніколи так лагідно не розмовляли...». Чи не відтоді на мобільний «тьоті Олі» телефонують ті дітлахи, яким вона дала надію на краще життя. «Інколи навіть уночі будять», – усміхається. Вона знає про всі їхні проблеми і маленькі радощі, хоч і бажала б, аби в кожної дитини знайшлася своя рідна людина і не тільки для нічного дзвінка по телефону.

«Нагадайте у цій розповіді ще раз про наш телефон довіри: 515-23-74», – попросила Ольга Юріївна. Адже непоодинокі випадки, коли підлітки і в своїй сім’ї почуваються самотніми, тому й потрапляють на вулицю. Ось приклад, який вразив усіх: знову-таки під час нічного рейду на вулицях Києва знайшли малолітнього «мандрівника» з Чернівців. Коли зателефонували батькам, то почули: «Хай він побуде там у вас якийсь час, бо ми завтра відлітаємо до Єгипту відпочивати».  Як це прокоментувати? Ці діти теж ніби безпритульні в своїй родині.

Лише нинішнього року до міського притулку Служби у справах неповнолітніх було влаштовано близько 800 дітей. Це переважно мешканці інших регіонів України, і навіть шестеро дітей із країн СНД. Та що насторожує у цій статистиці, дітей-сиріт чи позбавлених батьківської опіки менше десяти відсотків від загальної кількості безпритульних. Тому, на думку Ольги Юріївни, для профілактики дитячої бездоглядності потрібно створювати дієві соціальні програми на зразок тих, що діють при Службі у справах неповнолітніх – це «Психологічний центр для неповнолітніх» та лінія «Телефон довіри». Судячи із дитячих сповідей по телефону, вони живуть у тривожній депресії, шукають сенс життя і не знаходять. Тоді й починають глушити тривогу доступними методами – клеєм, спиртним, наркотиками. Із тими, хто потрапив у кризову ситуацію, працюють спеціалісти центру для неповнолітніх, надаючи психологічні і корекційні консультації. Їхній телефон: 515-47-82.