Рідна мова: тут немає дрібниць
Ми сидимо в затишній львівській цукерні, й замість «світської балачки» заводимо мову про поважне. Це проблема, про яку нам обом давно хотілося б забути. Із сумною іронією скажу так: про розквіт української мови у незалежній Україні.
Нібито парадокс: які проблеми з рідною мовою у Львові? Та, виявляється, і тут не все гаразд. І саме тому Ірина Фаріон, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і прикладної лінгвістики Національного університету «Львівська політехніка», до Міжнародного дня писемності, починаючи з 1997-го, організувала конкурс плакатів «Мова – твого життя основа». Її студенти – переважно архітектори. Мова – так само будівельний матеріал нашого світу і сама – цілий світ. Пані Ірина склала триста гасел, які стосувалися української мови, і запропонувала на кожне намалювати відповідний візуальний образ. Коли студенти почали зносити роботи, викладачка здивувалася. Вона не уявляла, що так образно можна відтворити мовні проблеми. Та чого дивуватися, коли вона сама навчає: мова – не лише засіб спілкування, а спосіб осмислення себе в огромі. Ірина Фаріон завжди прагнула українців, росіян, євреїв, представників інших національностей, які живуть в Україні, об’єднати навколо ідеї Дому. А мова, за відомою формулою, це також Дім.
Коли викладачка прийшла з тими плакатами до колег, усі були приголомшені оригінальністю робіт. Зробили в «Політехніці» першу виставку. Помістили малюнки на стендах у корпусах, виготовили ксерокопії, хто хотів, розклеїв плакати по своїх районах. Здавалося б, добра справа. Та за якийсь час до пані Ірини принесли з міліції заяву на те, що нібито ці міні-плакати розпалюють... міжнаціональну ворожнечу. Обурювалися не вірмени, не поляки, яких споконвіку чимало живе у Львові, а місцеве «Русское общество». Невже потрібно виправдовуватися, захищаючи право розвивати рідну мову на своїй землі? Досить. Має бути наступальна тактика. І розголос. Ірина Фаріон виступала в пресі, на телебаченні й радіо, провела низку прес-конференцій. І, як зворотний зв’язок, одержала цілу зливу відгуків: проблема таки наболіла. Навіть у Львові. Студенти-архітектори, серед яких, до речі, не лише українці, випустили друкарським способом 10 тисяч плакатів і організували акцію: роздали наклад громадським організаціям та передали до вищих навчальних закладів. І запровадили щорічні виставки студентських плакатів із мовної проблематики.
Є так звана теорія малих справ: крапля точить камінь не силою, а частим падінням. Ірина Фаріон знайшла свій шлях. Її лекції – світоглядні курси. Допомагає студентам вибудовувати напрям мислення. Разом із ними знову і знову шукає відповіді: хто ми, українці, є в світі, чим відрізняємося від інших народів, які завдання покладено саме на нас. Це одвічна проблема самототожності, власного обличчя й відповідальності.
– Найбільше відкриття світу – відкриття себе, – вважає Ірина Фаріон. – І завдяки мові можна змінити світ. Вірю в боротьбу з вітряками. Вірю, що можна відчувати гармонію світу попри його драматизм. Але в жодному разі не можна дозволяти комусь збиткуватися над рідною мовою. Досить бути догідливими та поступливими! Тут має бути наступальна позиція.
До Ірини Фаріон тягнуться студенти. Зрештою, вона – сучасна молода жінка: не відстає від моди, елегантна й динамічна, шляхетно артистична, успішний науковець, авторка багатьох публікацій з антропоніміки, соціолінгвістики, культури мовлення, загального мовознавства тощо. Значний розголос здобула її книжка «Правопис – корсет мови? Український правопис як культурно-політичний вибір». Ірина Фаріон – член Наглядової ради Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Вона цілеспрямована й наполеглива, безкомпромісна й винятково принципова, коли справа стосується боротьби проти подальшого зросійщення України. Ірина Фаріон вважає: тут немає дрібниць. Ініціативу щодо повноцінного розвитку рідної мови доводиться будити навіть у Львові.
– Це обов’язок – знати державну мову, – не стомлюється повторювати вона. – У своїй країні маємо давно навчитися боронити свої права. Коли заходите до кав’ярні чи в маршрутку, чому хтось має накидати вам музичні смаки? Чому інструкцію до пральної машини вам вручили не українською мовою? Не мовчіть. У цьому разі будьте нетолерантними: ви на своїй землі.
Пані Ірина зі сміхом розповіла, як у київській кав’ярні ніяк не могли зрозуміти, що таке цитрина. Або, який урок одержали ті, хто написав під тістечком «Веер».
Запитую, яку рису свого характеру Ірина Фаріон назвала б як визначальну. «Незалежність, – одразу каже вона, – це риса, яку відкрила в собі ще школяркою. А ще дуже важлива для мене безумовно любов».
Не можу стриматися, аби не випитати, звідки в пані Ірини таке незвичне прізвище. Вона дослідила: Фаріон означає інтрига, інтриган. Як узялося в гуцулів таке прізвище? Було давньоєгипетське слово терео, що означало палац, цар. Воно потрапило до грецької й дещо змінило форму. Із грецької проникло до різних европейських мов, зокрема до німецької як назва картярської гри – гра у фараона. Через Австрію слово потрапило в гуцульські говори і означає те, що пов’язане з грою і творить інтригу. Прізвище не таке давнє. Все село, звідки родом батько пані Ірини, має прізвище Фаріон.
Наша розмова з Іриною Фаріон почалася з проблем мови. А завершилася тим, що в цьому буремному світі завжди є місце для щастя. «Коли людина відкрита до світу, її життя не буде одноманітним. Тоді по-новому прочитуєш і себе, і людей, як найцікавіші книжки».
Щодо відкритості, я пригадала: на літній школі в Брно, де вчила чеську мову, серед студентської переважно молоді був 76-річний угорець. «Як не вивчати мови своїх сусідів? – дивувався він. – Рано чи пізно – це необхідно».