Затії носіїв червоних прапорів
Відмахали червоними прапорами комуністи всі свої і чужі (як-то річницю заснування УПА) осінні свята й замислилися: що робити далі? Як перезимувати до весняних виборів? Можу підказати ще одну дату, про яку ленінці не згадують. Вона їхня – 20-річчя перебудови, яку почав останній із вождів КПРС. Поки комуністи обмірковуватимуть пропозицію, є час поміркувати над передвиборними планами вождя «нашої» Компартії.
Петро Симоненко на одному з останніх зібрань верхівки КПУ повідав про… демократію. Точніше – так звану «програму лівої демократії». Попри песимізм дослідників партійних рейтингів, лідера КПУ охопив небувалий досі оптимізм. Однопартійцям він розповів, що наступного року за допомогою комплексної політреформи має бути реалізованим гасло «Вся влада Радам трудящих!» До 2008 року Симоненко намітив «боротьбу КПУ за формування лівого уряду». А ще через рік, за його прогнозами, почнеться «формування соціалістичної моделі суспільства».
Перший секретар ЦК КПУ переконує, що восени 2004 року «ніякої революції в Україні не було», а лише «брудна боротьба олігархічних груп і організованих ними політичних сил». Чому ж тоді серед ночі за олігархами вийшло в десятки разів більше «знедоленого» люду, ніж серед білого дня на свято за «авангардом пролетаріату»?
«Розсекретив» Петро Симоненко й передвиборні плани «антинародного режиму». За його словами, відставка уряду Тимошенко – передвиборна технологія, піар-акція влади. «З метою чергового великого обману громадян на наступних виборах панівний режим здійснює перехід від випробуваної на президентських виборах тактики «двох кандидатів» (Ющенко і Янукович) до нової тактики «двох блоків» (Ющенко і Тимошенко)», – каже лідер КПУ. Петро Симоненко і тут бачить «американську модель», де дві партії періодично змінюються при владі. Як він прогнозує, одна колона помаранчевої влади «буде збирати голоси обманутого населення західної частини України», а друга колона помаранчевої опозиції «буде збирати голоси східної, південної і центральної частин України». Партіям Литвина, Мороза й Януковича, за словами Симоненка, залишаються «електоральні залишки». Найгіршу роль лідер КПУ відводить Єханурову. Мовляв, його уряд буде «цапом-відбувайлом», на якого перед виборами буцімто повісять усі гріхи влади.
У такій блокаді тактика партії Симоненка, за його словами, має бути наступальною, ініціативною і, якщо хочете, агресивною. До, речі, перші її прояви ми вже бачили 15 жовтня на Хрещатику. Наші ж батьки згадують ще й не таке – голодомори, терори, репресії, війни… Не кажучи вже про примусове околгоспнення, зросійщення, нав’язливу ідеологізацію, повний дефіцит майонезу й черги за шкарпетками.
Нині Симоненко нарікає, що влада намагається загнати комуністів в інформаційне гетто. Чи забув, як колись усі газети були подібні лише до однієї «Правди», а два канали телебачення починали новини однаковими словами?
Головний комуніст повчає перед виборами своїх рядових соратників: «працювати треба кругом – з сусідами і знайомими, на ринках і в транспорті». Добре, що «панівна ідеологія – агресивний націоналізм» дала їм таке право. Бо колишня забороняла подібну агітацію навіть у застінках ГУЛАГів.
Симоненко також вважає, що Україна втрачає суверенітет. А ось його однодумець, співавтор програми КПУ професор Іван Грущенко, схоже, й досі не вважає Україну суверенною державою. В одній зі статей, попри «інформаційне гетто», він деталізує причини «системної кризи» в Україні. І ставить запитання: «Як така біда могла статися на батьківщині Великого Жовтня?» Наголошую: статтю цю опублікувала київська газета, а не санкт-петербурзька. І йдеться у ній про Україну. У цій же публікації автор допускає безліч інших алогізмів. Наведу хоча б ще один. «За умовами ведення бізнесу Україна нині займає 124 місце із 150 держав», – нарікає цей професор. І тут же закликає ще рішуче боротися з капіталізмом. Коментарів це не потребує. Як і відповіді на запитання: чому комуністи втрачають рейтинг?