Кредитор системи
Холодної осінньої днини я стояв біля «мертвих» воріт, за якими було таке ж позбавлення життєвих ознак будівництво Дарницького залізничного вокзалу. Молодий охоронець із приблудою-собакою, яку називав Жориком, розповів мені невеселу історію злету та падіння колишнього міністра транспорту. Звичайно так, як він те розумів, на додачу того, що знав про Кирпу я сам.
За словами охоронця, Георгій Миколайович був людиною «доброю, але похмурою». Якщо розшифрувати цю морально-етичну формулу, виходило, що покійний міністр, якого знайшли мертвим на власній дачі незадовго до нового 2005 року, мав схильність до людських вчинків, від чого сам і потерпав.
А починав «найуспішніший залізничник останнього десятиліття» черговим по станції Чоп. Ця обставина і сприяла тому, що недавно депутати Ужгорода вирішили назвати його іменем місцеву привокзальну площу. До речі, з такою ініціативою, певно, могли вийти працівники багатьох залізничних вузлів, до відродження яких доклав зусиль Герой України Кирпа. Чи було це масштабне відновлення вокзалів умотивоване передусім фінансово – інша річ. Як, скажімо, масовий безплатний проїзд студентів під час канікул. Відомо, що в цивілізованих країнах такої «шари» нема. Там за все всі платять. Коли Кирпа оголошував такі акції, звичайно, це подобалося молоді, однак у тих, хто вже не молодь, виникало запитання: а звідки гроші?
Рудиментарне мислення було притаманне не лише колишньому міністрові транспорту. Весь режим Кучми був просякнутий елементами якогось перевернутого бажання «робити щось для народу». Кирпа, скажімо, міг надати спонсорську допомогу в 2,5 мільйона гривень прикарпатському військовому округу. Теж запитання: чому саме їм? Водночас саме Кирпа надавав задешево придбаний цукор своїм працівникам у вигляді заробітної плати, але вже за іншою, вищою ціною. «Різницю» чомусь називав «економією». Цікаво, що ніхто не був проти такої «економії».
«Світ існує завдяки грошам і страху», – казав Георгій Кирпа. І був, вочевидь, упевнений у цій істині. Що стосується грошей, то саме Кирпа винайшов схему, за якою кошти на будь-яке дійство обов’язково збиралися «з усіх». Наприклад, улітку минулого року низка обласних шляхових організацій зібрали та перевели на рахунки неіснуючої авіакомпанії 55 мільйонів гривень, які начебто витратили на аерофотозйомки автомобільної дороги Київ – Одеса. Якби хтось один сплатив ці гроші, це мало б вигляд тотального пограбування. Метод «з миру по нитці», який широко застосовував у своїй діяльності міністр Кирпа, тим і визначальний, що беруть потроху, а «на виході» сума стає істотним капіталом.
З іншого боку, відбувається елементарне «замазування» керівників різного ґатунку. В афері з «фото» окрім шляховиків узяли участь працівники розрахункового центру і навіть одного державного підприємства. Розподілена «на всіх» відповідальність не мала персоніфікованих ознак, а тому й відповідальності просто не було.
Широкого розголосу набула і «реконструкція» міжнародного молодіжного центру «Артек», на яку «Укрзалізниця» перерахувала 300 мільйонів гривень. Насправді частина грошей пішла через офшорну компанію, розташовану в Гібралтарі. Де ці кошти нині, мабуть, не мають уяви навіть слідчі, які ведуть відповідну кримінальну справу.
Але повернімося до «похмурого Кирпи», змальованого охоронцем замороженого будівництва. Заклопотаність міністра у переддень смерті мала підстави. Охоронець «будови імені Кирпи» розповів, що минулої зими він був у складі «бригади», яка «подорожувала» Україною з якоюсь таємною метою. Яка вона, юнак не назвав. Однак погодився, що «бригада» мала безпосередній стосунок до виборів президента.
– Було нас майже вагон, – розповідав він, годуючи собаку Жорика залишками курки. – Старший відповідав за харчування та сплату «добових». Якщо треба, ми виходили на мітинг у якому-небудь місті чи на станції. Казали, що це агітація.
Взагалі, такий «комунізм» хлопцеві подобався. Приваблювала належність «до команди». Хоча, за свідченням людей, які близько знали Кирпу, той був у політиці «сам по собі». Єдиний, із ким він «сидів», був президент Кучма. Коли той оприлюднив рішення, що «третього строку» не буде, Кирпа почав вибудовувати власне майбутнє через підвищення свого рейтингу. Почали говорити, що саме він можливий «спадкоємець». Однак невміння Георгія Миколайовича працювати «у кодлі» підвело його. Зрештою, він опинився ні з ким і ні з чим. А це в сучасній політиці дорівнює загибелі.
Серед причин трагедії, що сталася з «шефом», охоронець мертвого довгобуду в Дарниці назвав і якісь непевні стосунки міністра. Окрім кредитування режиму, який у багатьох проявах мав суто злочинний, тобто кримінальний характер, Георгій Миколайович потрапив під тиск людей, які не гребували найпримітивнішими методами впливу. Досить згадати вибиті зуби міністра чи фотознімки, розташовані на одному з «чорних» Інтернет-сайтів, де гонорового урядовця зображено у компанії з хлопчиком.
А щодо спадку, який залишив Кирпа, то звання героя, рішення назвати щось його ім’ям (недавно оголосили, що партія «Відродження» носитиме ім’я Кирпи) радше моральний аванс людині, яка собою завершувала епоху «пост пост». Звичайно, був не лише «негатив». Гортаючи сторінки цієї «транспортної епопеї», знаходимо, приміром, оголошений «Конкурс проектів програм реформування залізничного транспорту України» чи ще щось, однак вагомих зрушень у галузі не було. Як співають у веселій пісенці, «поїзд тихо їхав у Бердичів».
…Поки ми завершували розмову з охоронцем, до воріт наблизилася вантажівка.
– Це електрики рубають та вивозять кабелі, – пояснив той. – Будова закінчилася...
Скажімо так: поки що. Поки країна оговтається від діянь «кредиторів».