Незвичною буде форма цієї публікації. Самі риторичні запитання. Риторичні, але й адресні. Відомі й адресати. Це ті, хто, картаючи й клянучи себе за безсилля і слабодухість, тримаючи дулі в кишенях, згоряли від пекучого болю за рідну мову і сорому за свій народ у часи брежнєвського конструювання «нової історичної спільноти» на обширах СРСР. Ті, хто наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття повірив був у щасливу для України зорю, з теплим і добрим блиском в очах засукав рукава для...