Навчимо європейців варити борщ
1429 року в Луцьку відбувся чи не перший у Європі коронований саміт. Десятки монархів, зокрема й римський імператор Сигізмунд, государ московський Василь Васильович, король польський Ягайло і магістр Тевтонського лицарського ордену Русдорф, приїхали у гості до великого князя литовського Вітовта. В хроніках записано: «Було влаштовано знаменитий бенкет. І щедрість господаря замку не знала меж. За кілька днів гості випили 700 бочок меду, пива і вина, з’їли 1400 баранів, 100 зубрів і лосів…»
Уявляєте, скільки для такої кількості страв подавалося перцевих і масляних яств (так тоді називалися приправи і соуси)? Чи не з тієї пори уславилися волинські кулінари?
На мої запитання відповідає директор виробництва ВАТ «Волиньхолдинг» Ольга Щербакан: – «Про те, чим князь Вітовт присмачував баранину-лосятину, ми не знаємо. Рецептуру більшості відомих нам соусів створено в XVII – XVIII століттях. Характерно, що авторство багатьох кулінарних шедеврів приписується титулованій знаті, переважно французькій. Герцог Рішельє, маркіз де Нуантель, граф Кольбер – далеко не повний перелік знаменитостей, які приклали руку до створення «Книги про смачну і корисну їжу». Їхніми стараннями поняття «соус» стало надбанням національної французької кухні. До речі, у голландських, португальських, англійських, баварських, татарських і російських соусах відтворені французькі фантазії на тему смакових уподобань інших народів світу. Наприклад, «татарський» соус названо так тому, що до його складу входять солоні огірки і каперси, які особливо смакували, так вважали в Парижі, – тодішнім кримчанам.
– Вольтер вважав, що «формування» народів і націй відбувається на кухні. Сучасна французька кухня нараховує понад три тисячі видів соусів. Звичайно, це не основний показник культурності нації, але, погодьтесь, у цьому щось є?
– Справді, за великим рахунком, усе починається від печі й каструлі. І від розмаїтості тих технічних прийомів обробки і присмачування їжі, які роблять наші обіди смачними і поживними, а нас самих здоровими й розумними. Леонардо да Вінчі стверджував: «Їжа має бути привабливою зовні і приємною на смак і на запах. А з новим соусом звичайна варена риба буде сприйнята як зовсім нова страва».
– Ольго Миколаївно, на наших буденних, та й святкових столах так мало такого смакового розмаїття. Що це – наслідок невибагливості радянських «общепітів» чи особливості національних смаків?
– Від «общепітів» ми успадкували горезвісні підливи – гримучу суміш з пересмаженого борошна, кулінарного жиру і солоного бульйону без будь-яких прянощів. Несмачний і важкий для шлунка стандарт. Від нього найчастіше й відмовлялись: «Мені, будь ласка, без підливи». Дякувати Богу, від усього цього ми потроху відвикаємо.
Десять років тому ми познайомили українського споживача з продукцією ТМ «Торчин Продукт». Тоді на нашому підприємстві працювало лише 36 робітників. А через три роки ми стали вітчизняним лідером з виробництва майонезу, кетчупів, гірчиці та соусів. Наша частка становить 30% українського майонезу, 42% гірчиці, 45% соусів і 72% кетчупів. Ми випускаємо 24 види продукції, завдяки якій українці уникають повсякденної одноманітності. Тільки в жовтні 2005 року ми запропонували три новинки: майонез «Оливковий», «Заправку для борщу буряково-томатну з тертим буряком» і соус «Фрі».
– Скільки в них українських складових?
– Оливкову олію ми завозимо з Італії, паприку – з Індії, все інше наше, вітчизняне.
– Скільки потрібно часу, щоб створити новий продукт?
– Над «Заправкою» дегустатори працювали шість місяців. Намагалися догодити і «сходу» і «заходу». І не тільки співвітчизникам. Гадаю, що цей продукт смакуватиме й нашим сусідам. Торгову марку «Торчин» знають і цінують не лише на вітчизняному ринку. Наш товар експортується в Росію, Білорусь, Молдову і Прибалтику. Згодом і в далеких країнах навчаться варити справжній український червоний борщ. До речі, презентацію цього продукту ми навмисно провели в «Короні Вітовта». Є у нас в Луцьку біля брами замку Любарта незвичайний ресторан. Побудували його на тім місці, де збиралися на з’їзд королі і князі. Якби ж нашим борщем ще тоді їх частували, то, напевно, не довелося б нам досі лише мріяти про Європу.