Критикувати – не за плугом ходити
Майбутні вибори заохочують до створення різноманітних дискусійних організацій, так званих клубів за інтересами, де політики, експерти чи журналісти обговорюють важливі суспільні питання, висловлюють свої думки, шукають істину в дискусії. Вже є Український та Російський клуби політологів, а недавно з’явився ще й Київський. Тут полемізуватимуть про проблеми столиці.
Перше засідання присвятили виборам мера та депутатів Київради. Вони, либонь, будуть особливо напруженими й непередбачуваними.
– Матимемо цікаві вибори тому, що буде багато кандидатів на посаду мера, – впевнений народний депутат Володимир Бондаренко.
Можливо, саме голосування відбудеться не у березні, а в листопаді 2006 року. Принаймні проект такої постанови внесено до Верховної Ради. Очікується, що не буде масових фальсифікацій та застосування адміністративного ресурсу, як на минулих виборах. Так вважає депутат Київради Олександр Пабат. І додає, що «важкою артилерією» стануть політтехнології.
Засідання, одначе, вийшло досить однобоким. Дісталося передовсім Київському міському голові Олександрові Омельченку. На нього «повісили» ледь не всі гріхи. Згадали і про розподіл земель, і про забудову столиці. Вирішили, що в Києві погано розвивається транспорт (проте порівняно з іншими регіонами стан цієї галузі в місті більш ніж задовільний). Що-що, а критикувати в нас уміють! Бо говорити – не за плугом ходити. За цими розмовами учасники круглого столу забули, чому, власне, зібралися на засідання. Про вибори ж говорили дуже мало.
На захист столичної влади став заступник голови КМДА Микола Георгієвський. Він нагадав цифри, які свідчать про позитивні тенденції в розвитку міста. Приміром, якщо в усій Україні ріст ВВП складає всього 3%, то в Києві – 16,3%. Та коли критикують, цей показник не згадують. Хоча, звичайно, проблем вистачає.
– Є зони напруження, вони пов’язані з прорахунками в будівельній галузі, – стверджує пан Георгієвський. – Певні негаразди є і в функціонуванні комунальної сфери. Проте винна у багатьох випадках не нинішня київська влада, бо чимало проблем державного масштабу, з’явилися не вчора і навіть не п’ять років тому, а десятиліттями накопичувалися.
Виступ Миколи Георгієвського неодноразово обривали опоненти, не даючи йому висловитися. У відповідь і він нагадав, що теж колись був критично налаштований до Олександра Омельченка, але ставши його заступником, зрозумів, що вирішити негаразди набагато важче, ніж кричати про них, висловлюючи незадоволення.