Ненаписаний лист нащадкам
Усі козаки сміються, і лише писар старанно щось виводить на папері, ховаючи посмішку…
Насправді Дмитро Яворницький ні турецькому султану, ні кримському хану листів не писав. Не той час був… Інша річ – попозувати художнику Іллі Рєпіну для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Якби ж історик написав листа, то він, напевно, був би адресований нащадкам і йшлося б у ньому про потребу збереження культурних пам’яток.
У виставковому залі «Хлібня» відкрито виставку «Невтомний дослідник і збирач старовини» на честь 150-річчя від дня народждення видатного українського вченого-історика, археолога, фольклориста, письменника та музеєзнавця, який невтомно і цілеспрямовано зберігав і поповнював колекції Катеринославського (нині Дніпропетровського) історичного музею, виявляв і збирав пам’ятки з історії запорозького козацтва та місцевого краю.
Виставку, яка проходить у рамках проекту «Скарби музеїв України на святій землі Софії Київської», презентували Національний заповідник «Софія Київська» та Дніпропетровський історичний музей імені Дмитра Яворницького за сприяння міжнародної громадської організації «Земляцтво Придніпров’я».
Трохи історії. 1902 року Дмитра Яворницького запросили очолити Катеринославський музей, що став справою його життя (керував ним 28 років). Коли 1905 року Дмитро Іванович прийшов туди працювати, музейна колекція була досить скромною. Але вже згодом музей став одним із найкращих не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії, а пізніше і в Радянському Союзі.
У роки Першої світової та громадянської воєн для директора музею головним завданням стає збереження колекції. Вдача Яворницького та його авторитет були такими, що він знаходив спільну мову і підтримку від різних людей. Чого варто було отримати від Нестора Махна в листопаді 1919 року охоронну грамоту на музейні скарби та пожертвування (10000 крб.) для потреб музею.
1933 року Дмитра Яворницького звільнили з посади директора через звинувачення в українському буржуазному націоналізмі, а 5 вересня 1940 року зупинилося серце видатного вченого. Нині, після перепоховання, прах його, як він і заповідав, покоїться біля улюбленого дітища – музею. Із 1940 року Дніпропетровський історичний музей носить ім’я Яворницького, а до 140-річчя від дня народження на могилі вченого встановлено пам’ятник.
У двох залах «Хлібні» представлено одяг, зброю, культові речі з козацьких церков, етнографічні матеріали, портрети Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Василя Кочубея, народні картини XVIII – початку ХІХ століття. Усі ці козацькі старожитності – з колекції Яворницького, зібраної ним протягом 1880–1930 років. Окрім того, є чимало речей самого Дмитра Івановича, що відтворюють епоху, в яку він жив.