Їмо чуже, хоч своя шкварка краща

Виробництво м’яса свинини в Україні поволі зростає і стабілізується. Такі позитивні зміни в галузі приваблюють інвесторів, свідченням чого є відновлення та реконструкція численних свиновідгодівельних комплексів, впровадження найновіших технологій. Як сказав на одній із прес-конференцій генеральний директор української корпорації «Тваринпром» Сергій Гнатюк, цього року в нас вироблено м’яса на 21 відсоток більше, реалізовано його – на 11 відсотків більше, ніж торік. Це перші й досить таки впевнені кроки на шляху реалізації комплексної програми розвитку тваринництва до 2010 року. Кінцева мета – подвоїти поголів’я – довести його до 15 мільйонів голів та виробити півтора мільйона тонн м’яса.

Промовисті цифри чи не так? Але до тих півтора мільйона треба дожити. Наразі ж вітчизняні м’ясопереробники скаржаться на дефіцит сировини. І ратують за скорочення удвічі ввізного мита на її імпорт.

– Це абсурд, – наголошує Борис Данилів, голова правління агропромкомбінату «Слобожанський» (Харківська область). – Ми, вітчизняні виробники, не знаємо, куди дівати свинину, позаяк інтерес до неї впав. На нашому підприємстві 100 тисяч голів свиней, 43 тисячі – вгодовані, хоч зараз ріж. Ми можемо за один раз реалізувати тисячу тонн м’яса.

Якщо раніше м’ясопереробники видзвонювали, де б купити свиноматку, то тепер – усе навпаки. Де ж тут, як кажуть, собака заритий? Пан Данилів в усьому звинувачує Кабмін, Мінагропром, Міністерство фінансів, які чітко не визначилися із ввезенням свинини в Україну. Вона надходить на наші м’ясокомбінати за сміхотворними (низькими) цінами, тоді, як кілограм вітчизняної свинини у живій вазі коштує наразі уже навіть не 12.50 грн., а 9.50 грн. І таке зниження не приваблює м’ясопереробників. А яка якість «європейської» свинини – на це мало хто зважає. Виходить, що ми купуємо не те, що краще, а те, що дешевше (дарма, що рубаємо під корінь вітчизняну галузь). А своє тим часом мало не пропадає.

Хто ж захистить вітчизняного товаровиробника від такої цінової політики? Купуючи у східних сусідів, фінансуємо їхнє виробництво, а своє, яке лише зіп’ялося на ноги, має знову занепадати чи зупинитися. І це тоді, коли, за словами пана Даниліва, у нас в останні роки спостерігається справжній бум з освоєння комплексів, їх реконструкції, впровадження нової технології. Нинішній обвал, нестабільність відіб’ють інтерес інвесторів до цієї галузі.

– Якщо держава не вживатиме заходів з обмеження на ввезення свинини, наші господарства не витримають такої внутрішньої конкуренції, – наголошує Віталій Головко, керівник ВАТ агрофірма «Оберіг» (Дніпропетровська область). – Продаючи тонну свинини, ми відраховуємо у бюджет податок на 3 тисячі гривень. Від ввезеної сировини такі надходження нульові. Я заявляю, що дефіциту м’яса в Україні немає, є нечесна непрозора конкуренція.

І ще один аспект: згорнеться виробництво м’яса на вітчизняних агрофірмах – тисячі людей залишаться без роботи. Падати легше, ніж підніматися потім. Та й бажання до праці може пропасти.

Найідеальніший варіант, звісно, це, аби кожен тваринницький комплекс мав власну м’ясопереробну базу: сам відгодовував свиню – сам виготовляв із неї ковбаси. До такого ідеалу нам ще далеко. На це потрібні капіталовкладення і немалі. Поки що ледь віднаходять кошти на запровадження прогресивних світових технологій.

Виробництво свинини в Україні збиткове, а тому й дороге. Хоча якість його достатньо висока. Сергій Гнатюк заявляє, що за правильного підходу до цієї проблеми, ми в змозі не лише забезпечувати вітчизняною сировиною всі свої м’ясопереробні комбінати, але й експортувати її. Приміром, Росія зацікавилася уже, бо в нас високоякісна свинина. То невже ми повинні їсти польське сало, а від нашої рідненької шкварки відмовлятися? Доки житимемо за абсурдними поняттями?..