Сорок четверта прем’єра на вітчизняному капітанському містку

Завтра наші повпреди зіграють другі матчі в групових турнірах Кубка УЄФА. «Шахтар» – у німецькому Штутгарті, «Дніпро» – в англійському Мідлсбро. На Туманному Альбіоні діями команди в офіційному міжнародному матчі вперше в історії керуватиме Вадим Тищенко. Він – сорок четвертий наставник українських клубів у популярних єврокубкових змаганнях.

Найпершим був Маслов

Історичну прем’єру, що випала на долю київського «Динамо», сконструював легендарний Віктор Маслов. Саме під його проводом український флагман обіграв «Колрейн» у Північній Ірландії з рахунком 6:1. З легкої руки видатного російського фахівця, котрий віддав українському футболу майже шість років особливо плідної творчої праці, перемоги на кілька десятків літ стали своєрідною візиткою «диво-команди з берегів Дніпра» в Європі. Найгучнішого розголосу набув тріумф «блакитно-білих» у двобої з чинним європейським чемпіоном – «Селтиком» із Глазго: наші земляки взяли  гору в гостях з рахунком 2:1 і розійшлися миром – 1:1 – у Києві восени 1967 року. На жаль, відсутність великого досвіду міжнародних змагань і непродуктивне використання резерву не дали киянам змоги досягти більшого, ніж вихід до чвертьфіналу Кубка кубків 1966 року. «Динамо» Маслова в різні сезони склало зброю перед згадуваним «Селтиком», італійською «Фіорентиною» та поль-ським «Гурником». Єдиною втіхою служить те, що два перших клуби по праву вважалися провідними в європейському футболі, а третій, згуртований довкола молодих «зірок» найвищого калібру Любанського та Шолтисика, був особливо близьким до футбольного кола вибраних.

Найуспішнішим став Лобановський

Відрахований Масловим з «Динамо» Валерій Лобановський, як це дивно на перший погляд, з часом виявився гідним продовжувачем справи Великого Тренера. Міжнародна прем’єра 34-річного фахівця, який повернувся до рідного міста з Дніпропетровська восени 1973-го, почалася матчами Кубка УЄФА з посереднім данським БК-1903. Кияни виграли з неабиякими труднощами – 1:0 в рідних стінах і 2:1 на виїзді, так і не продемонструвавши гідної динамівських традицій колективної гри. Хоча ніхто й не здивувався: майбутній суперклуб проходив курс молодого турнірного бійця, безпосередньо на марші призвичаюючись до незнаних доти вимог нового наставника. Чим обернулася співпраця динамівців з Лобановським, знають усі: два тріумфи в Кубкові кубків – 1975 та 1986 років, виграш Суперкубка УЄФА – 1975, три виходи до напівфіналу чемпіонського турніру – 1977, 1987 та 1999 років. «Динамо» під проводом Лобановського перемогло в 72 із 137 матчів єврокубкових змагань і забило суперникам аж 219 м’ячів. Але й ці валові цифри, не підкріплені порівняльними характеристиками, неспроможні повною мірою передати велич тренерського генія нашого видатного земляка і сучасника. Тому наведемо й інші: в 54 поєдинках, або ледь не в половині змагальної кількості, підопічні Лобановського зберегли свої ворота недоторканими, а пропустили більш як два голи за матч – лише шість разів!..

Від Маслова до Луческу

Із сорока трьох тренерів, що спробували сили й на міжнародній арені, лише десятеро були чужинцями, а ще двоє – Бишовець і Сальков, які виросли і увійшли до футбольного цеху саме в Україні, представляли на той час Росію. До того ж один з легіонерів, азербайджанець Алескеров, осів у нас назавжди, залишившись вірним Одесі, найкращу команду  якої – «Чорноморець» – вивів на союзний п’єдестал пошани і презентував Європі пам’ятними матчами з італійським «Лаціо». Учні та послідовники Лобановського ні перевершити, ні бодай наблизитися до маякових показників Метра так і не змогли. Хоча в окремих номінаціях, як-от у Кубкові УЄФА, де «Динамо» з об’єктивних причин виступало нечасто, пальму першості в Лобановського відібрали. Але це виняток із правила, що вагомо підтверджує саме правило. З-поміж чужинців, якщо не вважати такими росіян союзної пори на чолі з «Дідом» Масловим, відносно вдало виступає «Шахтар» Луческу. Щоправда, сім поразок у дев’ятнадцяти зустрічах і тільки двадцять одне очко, що вивело румунського тренера на шосту позицію в історичному табелі про ранги, навряд чи задовольняють і симпатиків гірників, і самого тренера. Інша цікавинка стосується футбольного родоводу: переважна більшість фахівців у молоді роки були відомими гравцями і лише семеро – Ємець, Кучеревський, Заяєв, Маркевич, Касанов, Пожичевський та Грозний – ніколи не виступали  на найвищому рівні.