Біль Бабиного Яру

Вийшло два томи книги «Бабин Яр», які підготував автор-упорядник Ілля Левітас – президент Єврейської ради України і фонду «Пам’ять Бабиного Яру», який багато років збирає матеріали і вивчає київську трагедію.

Книги видано за підтримки посольства Федеративної республіки Німеччини і посла цієї країни в Україні Дітмара Штюдеманна, який назвав їх закликом до справді добрих дій. Натомість Ілля Левітас із гіркотою зазначив: «Наші «бідні» олігархи не захотіли нам допомогти». Мабуть вони (а серед них чимало і євреїв) вважають пам’ять про трагедію свого народу не надто прибутковим бізнесом.

Перший том – «Книга пам’яті» – містить найповніший список тих, хто загинув. Їх близько 18 тисяч осіб. Окремим блоком подано розділ «Діти Бабиного Яру». Головною таємницею є кількість розстріляних євреїв за перші п’ять днів, коли вбивали тільки їх, і скільки всього людей різних національностей знайшли тут свою смерть. Адже Бабин Яр – інтернаціональна трагедія.

Другий том – «Рятівники і врятовані» – розповідає про людей, удостоєних звання «Праведник Бабиного Яру», – їх 553 (більшість із них уже пішли з життя). Книги документальні, публіцистичні, містять великий ілюстративний матеріал – використано понад 1400 знімків.

Ілля Левітас визнав, що збирати відомості було легко, коли люди допомагали, але вони часом і приховували правду. А загалом дослідник зізнався, що війна – об’ємне поняття, відтак усе, хоч би що сказав, – правда. Адже були випадки, коли німці рятували євреїв, а місцеві жителі їх видавали за кілограм сала чи шмат хліба. А було й таке, що в школі обзивали «жиденям», однак поліції ніхто не «здав». Наприклад, одна єврейська сім’я пережила фашистську окупацію, мешкаючи в центрі Києва (там, де тепер Львівська площа).