Повстання проти наддержави

Як відомо, урядова комісія на чолі з віце-прем’ром В.Кириленком схвалила висновок робочої групи істориків, що вивчала діяльність ОУН-УПА. Цей звіт науковців має стати підґрунтям для офіційної оцінки тих подій.

Зі звіту фактично випливає, що першим оголосив війну українським патріотам саме НКВС. Його війська ще 1939 року, вступивши на західноукраїнські землі, розстріляли без суду й слідства повстанців, заарештованих польськими спецслужбами. Під час  війни УПА воювала на три фронти. Найжорстокішим був той, що прийшов зі сходу. З 1944-го і впродовж кількох років НКВС проводив облік населення: родичів тих, чиє місцеперебування не було встановлено, арештовували й виселяли. Таким чином до Сибіру вивезено понад 200 тисяч осіб – цілі родини, від немовлят до немічних стариків. Незважаючи на оголошену амністію, понад сто тисяч повстанців було розстріляно. Під орудою НКВС після війни з УПА боролося 3,5 тисячі гарнізонів регулярних військ та 3,6 тисячі винищувальних гарнізонів. Вони в основному блокували села, перекриваючи доступ повстанців до їжі, одягу, ліків тощо. Після численних рапортів НКВС УРСР про «вирішальну поразку» націоналістів, у 1946-47 роках чекістам у доповідних довелося визнати «фанатизм» УПА. Компартійні органи одну за одною видавали постанови «Про посилення боротьби з українсько-німецькими бандами» (цей ярлик наші ліві сили навішують на УПА й досі). Під виглядом повстанців діяли агентурно-бойові спецгрупи НКВС. У звіті істориків сказано: «З метою ізоляції учасників визвольного руху від населення спецгрупи грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували  худобу, ґвалтували жінок. Та вже в березні 1949 р. МДБ УРСР відмовилося від такого способу боротьби. Про мотиви цього рішення можна тільки здогадуватися. Але слід узяти до уваги оцінку спецгрупи УМДБ Рівненської області прокурором військ МВС Українського округу. У доповідній записці від 18 травня 1949 р. в ЦК КП(б)У він писав, що діяльність цієї спецгрупи «мала яскраво виражений бандитський характер і була відома населенню».

Звіт також засвідчує: «Велетенська наддержава не могла призупинити підпільно-партизанську активність у західних областях УРСР до середини 1950-х».