Ті, що не здалися

«Український здвиг» – так називається п’ятитомна науково-документальна збірка доктора історичних наук, професора Національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Сергійчука про діяльність Української повстанської армії та її підпільного політичного проводу – Організації українських націоналістів.

Кожен том має окремі назви – «Закерзоння», «Волинь», «Прикарпаття», «Поділля», «Наддніпрянщина». Уже цим Володимир Сергійчук наголосив: ОУН-УПА – всеукраїнський рух, всенародна національно-визвольна боротьба. Тринадцять років досліджував її історик.

Почав 1992-го, бо до того виходець із південного сходу Житомирщини, як сам зізнався, майже нічого не знав про УПА, а тодішнім антиупівським публікаціям не довіряв. Відтоді Володимир Іванович (знавець німецької мови) багато часу провів у різноманітних українських, російських, німецьких і навіть заокеанських архівах. На початку 90-х, тобто вже в незалежній Україні (!), для вивчення архівних документів йому доводилося брати замовлення від російськомовних газет – недавніх компартійних органів. Утім, документальні публікації потім вміщували україномовні, бо «замовники», попри дружбу редакторів із автором, відмовлялися друкувати, надаючи перевагу бездоказовим агітвиступам на цю ж тему. До слова, подекуди ця тенденція зберігається й дотепер, підігруючи ліворадикалам і провокуючи бійки на Хрещатику й ідеологічні – в суспільстві.

УПА, як відомо, виникла 1942-го на Волині. Однак Сергійчук розповідає про це аж у другому томі. І невипадково. Як непомилково його дослідження починається з 1939-го, із Закерзоння – етнічної української землі, що після проведення комуністами кордону – «лінії Керзона» – опинилася під Польщею. ОУН-УПА, як стверджує історик, не відмовлялася від цієї території – Лемківщини, Засяння, Холмщини, Підляшшя. «Саме на Закерзонні готувався той великий український здвиг, звідси він поширився на УРСР і піднялася вся Україна», – каже В.Сергійчук. За його словами, перші повстанські загони діяли ще до війни й на Волині.  І не лише там. Підпільна мережа ОУН поширилася на всю Велику Україну. А загони УПА доходили навіть на Донбас, і аж до Кубані. Не завдяки німцям. А зокрема й проти них. Адже не лише від Сергійчука знаємо про те, як, скажімо, десятки киян-членів ОУН, серед яких і письменниця Олена Теліга, полягли саме від гітлерівців у сумнозвісному Бабиному Яру. Професор Володимир Сергійчук на презентації розповів і про  Холодний Яр, у лісах якого зародилося повстанське крило «УПА-південь», що ним командував нині 93-річний Василь Кук. Присутній на презентації п’ятитомника генерал-хорунжий Василь Кук розповідав, як нелегко УПА воювала в степах півдня України, як весь народ одягав, годував, лікував двохсоттисячну армію. «Ми боролися, розуміючи, що народ, який не має своєї держави, загине. Я радий, що дожив. Тепер для всіх нас наступним завданням є розбудова держави», – заявив В.Кук. Про цього повстанського ватажка, до речі, розповідається в томі «Поділля»: як у 50-ті вже роки більшовицька влада тисячі солдатів внутрішніх військ кидала, аби спіймати одну лише людину – Кука. У книзі наводяться документи про підготовку цих спецоперацій. «Не один рік його ловили, не одна операція провалилася, а йому щораз удавалося вислизати з-під облав і продовжувати очолювати боротьбу після загибелі генерала Романа Шухевича», – каже Володимир Сергійчук.

Про боротьбу ОУН-УПА не лише в центральній, а й у східній і південній Україні та навіть у Криму йдеться в томі «Наддніпрянщина». Підпільна боротьба тут тривала ще довго після війни. Є, скажімо, документи про осередок ОУН на Донбасі, датований 1949 роком, задокументовані виступи у Києві в 50-ті роки. Свідчить про діяльність націоналістичного підпілля на сході й останній лист Романа Шухевича, якого він  написав на початку березня 1950 року, за кілька днів до загибелі. Відряджаючи свою зв’язкову за Дніпро, головнокомандувач УПА дає команду «опанувати сходом, бо лише єдина Україна має майбутнє».