Промисловість за колючим дротом

Навесні 2003 року в українських виправно-трудових колоніях налічувалося 240 тисяч засуджених. Кілька амністій та прискіпливий перегляд багатьох справ дали змогу значно зменшити цю цифру. У середньому маємо 400 засуджених на 100000 населення. Статистика не з приємних.

– Україна в трійці «призерів» серед європейських країн за кількістю ув’язнених, – заявив на «гарячій» лінії в Кабінеті міністрів голова Державного департаменту України з питань виконання покарань Василь Кошинець. – Попереду нас лише Білорусь і Росія. Побажання глави держави Віктора Ющенка – зменшити кількість тих, хто перебуває у в’язницях.

Важко не погодитися з думкою Василя  Васильовича. У колоніях нині перебуває чимало так званих дрібних крадіїв. Вони, безперечно, теж злочинці. Одначе не такі, як убивці чи ґвалтівники. Тож для любителів залізти до чужої кишені в нашій країні планується пом’якшити покарання – у вигляді штрафних санкцій, громадських робіт тощо. А от за ґрати дрібний крадій навряд чи вже потраплятиме в майбутньому.

– Поставтеся до цього з розумінням, – наголосив пан Кошинець. – Людину, котра вкрала, скажімо, мобілку, суд відправляє на два роки за ґрати. В’язниця – не рай і ніколи їм не буде. За 8 – 10 місяців перебування за ґратами людина повністю адаптується до тих умов, і з виходом на волю їй потрібна чергова «перебудова» психіки. Це непросто зробити. Тому, аби вберегти від цього, ми для певної категорії правопорушників пропонуємо, так би мовити, альтернативні заходи покарання. До їх напрацювання повинні долучитися парламентарії, уряд, судді, міліція, громадськість. Разом ми здатні розробити Кримінальний кодекс, завдяки якому впродовж наступних п’яти років кількість ув’язнених зменшиться до 100–110 тисяч.

Українська пенітенціарна система фінансується із загальнодержавного бюджету, але тільки на 37,4 відсотка потреби. На добу для харчового раціону засудженого потрібно 5 гривень. Проте годують його на 3 гривні 50 копійок. Отакі наслідки недофінансування.

– Відверто кажучи, ми не надто розраховуємо лише на бюджетні асигнування, – каже Василь Васильович. – У підпорядкуванні Держдепартаменту України з питань виконання покарань 132 підприємства. Це ж які потужності в наших руках! Більше не хочу чути про збитковість цих заводів. Вони мають успішно працювати не лише на потреби департаменту, а й держави загалом. Із цією метою я зобов’язав до 15 грудня подати бізнес-плани розвитку таких підприємств.
Отже, чекаємо на краще державне забезпечення, але й самі не сидітимемо без діла.