Із ракетницею проти… «мессера»

…Весь час ішли дощі. Посадкова смуга, що розташована в прифронтовій полосі, розкисла. І не можливо було ані злітати, ані сідати. От і вирішили вимостити її колодами. Старший лейтенант Антоніна Худякова разом зі своїми подругами-льотчицями, озброєні пилами і сокирами, працювали з ранку до ночі. А вечорами втомлені, промоклі до нитки, сідали дівчата в свої «небесні тихоходи» і бомбардували передній край супротивника.

…Перший виліт тієї ночі був вдалим. Удало «відбомбилися», добряче розстріляли фашистів із кулеметів. Без пригод повернулися на свій аеродром. А ось другий виліт… І через десятиліття вона не могла розповісти про нього без хвилювання.

По-2 підлетів до залізничної станції, куди, як доповіла наша розвідка, прибув ворожий потяг із технікою, – треба було його розбомбити. Екіпаж ще не  встиг скинути освітлювальні ракети, як кілька променів прожекторів прорізали темряву, різке світло осліпило льотчицю. Ворог відкрив по машині щільний вогонь. Маневрувати було важко, оскільки літак мав повний комплект бомб. А тут машина ще й почала втрачати висоту. Командир екіпажу старший лейтенант Худякова крикнула штурману лейтенанту Тимченко:

– Втрачаємо висоту, допоможи витягнути важіль!

Катерина Тимченко хутко допомогла вирівняти літак – «етажерка» набрала висоту. Потім пішли лівіше і вирвалися із павучих променів прожекторів.
– Давай зайдемо з іншого боку! – прокричала Катерина. – Я помітила там ешелон.

Заходили на малих обертах двигуна – щоб фашисти не почули. Полетіли освітлювальні ракети. А через кілька хвилин і командир екіпажу, і штурман побачили вантажний потяг. Ринулися на нього і пройшлися по всій довжині – від голови до хвоста. Загриміли вибухи. У відповідь із різних боків вдарили ворожі крупнокаліберні кулемети. Але було вже пізно – ешелон занурився в дим.

Світало. Із-за хмари, як сніг на голову, звалився фашистський винищувач. Що робити? В кулеметних стрічках – жодного набою. Та хоч би й були вони, хіба переможеж у двобої «мессера». Але Худякова не розгубилася. Вихопивши ракетницю, почала стріляти у бік ворожого літака червоними ракетами. І всупереч усім правилам винищувач різко повернув назад – може, пілот подумав, що проти «мессера» застосована якась нова зброя.

…Про таких, як Герой Радянського Союзу Антоніна Худякова, сказав один французький льотчик із полку Нормандія – Німан: «Я зібрав би всі квіти, що ростуть на нашій планеті, й поклав би їх до ніг цих простих і водночас незвичайних жінок».

Кіровоградські ветерани кілька років тому провели Антоніну Федорівну в останню путь.