Історія не горить. Її викрадають
Відібрати в народу його історію, культурну спадщину – значить зрубати дерево родоводу під самий корінь, позбавити націю історичної пам’яті. Це розуміють ті, кому муляє око наша незалежна Україна. Їм «підспівують» і безбатченки, й ті, у кого липкі руки до привласнення того, за що багато платять.
Гуманітарна катастрофа приголомшила Україну. Масштабна крадіжка унікальних документів XVI – XX століть із фондів найдавнішого архіву Європи – Центрального державного історичного ар-хіву, що у Львові, серія крадіжок та пожеж в інших архівах і музеях – злочини не тільки кримінального характеру й халатності. Київські та львівські вчені б’ють на сполох. Аби вкотре привернути увагу влади, у Національній академії наук провели круглий стіл: «Проблеми збереження архівної та музейної спадщини в сучасній Україні у контексті втрат Львівського архіву», організатори якого – Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон, Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.Грушевського й Інститут літератури імені Т.Шевченка, Академія мистецтв, Міжнародний фонд «Україна 3000». В обговоренні теми круглого столу взяли участь народні депутати, провідні історики, архівісти, музейні фахівці, діячі культури. Даруйте за довгий список учасників цього заходу, наводжу його, аби окреслити важливість теми.
Біда в тім, що гуманітарна катастрофа триває: чорні руки простягуються усе далі й далі. Масштабна крадіжка творів мистецтва сталася у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника, у ніч із 28 на 29 вересня цього року звідти викрадено понад 650 творів графіки XVI – XX ст. та 36 випусків мистецьких періодичних видань кінця XIX – XX століть.
Пограбовано Севастопольський художній музей. Зловмисники підмінили картину XIX століття, 17 вересня в музеї виявили пропажу оригіналу картини Василя Полєнова «Монастир над рікою». Це – останні виклики. Лесь Танюк, голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, нагадує і про потрясіння останніх років – затоплення відділу стародруків у столичній Науковій бібліотеці ім. В.Вернадського НАНУ, крадіжку в Полтавському художньому музеї, спалення архіву в Кам’янці-Подільському представниками УПЦ Московського патріархату, які біля архівних сховищ виплавляли якісь медалі…
Із болем у серці розповідає Ігор Скочиляс, голова історичної комісії Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові: «Втрати Львівського архіву тільки 2004 року – це викрадення унікальних дев’яти груп документів XVI – XX століть, географічних атласів XVII – XVIII ст., найдавніших для сучасної України метричних книг римо-католицького кафедрального собору у Львові, автографів видатних державних та культурних діячів – Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Андрея Шептицького, Пантелеймона Куліша…
Учасники круглого столу висловлювали свою тривогу щодо стану збереження архівної та музейної спадщини. Обсяг втрат можна порівняти тільки із втратами під час Другої світової війни. А рівень уваги держави до збереження унікальної спадщини вкрай низький.
Конкретні пропозиції, як виправити ситуацію, що звучали від народного депутата України Леся Танюка, заступника міністра культури і туризму Ольги Шокало-Бенч, директора Центрального державного архіву України Ольги Музичук та інших, зафіксовано у Зверненні учасників круглого столу, яке надішлють Президентові України, голові Верховної Ради і прем’єр-міністру.
Але ж чи не поб’є шашіль оте звернення? Чи зреагують у високих кабінетах на те, що: потрібно створити спеціалізований міжвідомчий підрозділ для розслідування справ, пов’язаних із викраденням цінностей, ухвалити нову редакцію законів «Про музеї та музейну справу», «Про охорону культурної спадщини» та ін. Треба створити Державну програму забезпечення архівів, музеїв, бібліотек системою охоронної сигналізації та інших охоронних пристроїв (нині, як зазначалося, лише 50 відсотків цих установ мають щось подібне). Під опікою держави повинне бути створення електронних резервних копій архівних та музейних фондів.
І вкотре запитую себе: чи почують там, «у верхах»?