Область дружитиме з містом на рівних
Дехто з його опонентів не раз дивувався: в чому феномен Євгена Жовтяка? Тричі поспіль виборці одного й того ж самого округу обирали його народним депутатом. На відміну від своїх колег він ніколи не роздавав обіцянок і подарунків, не «газифікував» села і не «прокладав» у них дороги. І коли на зустрічах запитували – чому він цього не робить, спокійно пояснював: бо завдання народного депутата інші. На нього ображалися. Але йшли на виборчі дільниці й… голосували за нього. Може, тому, що коли на його окрузі когось несправедливо затискали чи піддавали гонінням, поруч з’являвся Євген Жовтяк. Саме він був найбільшим опонентом цинічній владі Засухи і, коли не вдавалось боротися з явним беззаконням через Верховну Раду, навіть голодував на Майдані. Символ опозиції в області – як його назвала преса – згодом змінив Анатолія Засуху на місці голови держадміністрації Київщини. І обіймає цю посаду ось уже понад двісті днів. Якими вони були для області й для нього самого – про це наша розмова з Євгеном Жовтяком.
– Пане Євгене, коли президент Віктор Ющенко представляв вас облдержадміністрації, то назвав своїм другом. Що означає для вас бути другом президента і особливо сьогодні, коли друзів біля нього помітно поменшало?
– Я пройшов разом із Віктором Андрійовичем дві виборчі кампанії, очолював обласний штаб «Нашої України», тому, напевно, і маю такий кредит довіри. Але і на початку роботи на посаді голови облдержадміністрації, і тепер це означає лише одне – я проводжу політику президента, вибудовану на прозорості й публічності рішень.
– Удається робити так, щоб люди це відчули?
– Крок за кроком. Нині оприлюднено рейтинги областей за 9 місяців цього року. За 32 показниками Київщина посідає третє місце (проти 9-го у 2004-му). А за індексом промислового виробництва обігнала навіть Київ. Багато що робиться вперше. Наприклад, уперше за двадцять років Київська область зайнялася перспективним плануванням, замовлено генеральний план розвитку області. Останній раз мої попередники цікавились цим у середині вісімдесятих. А потім упродовж майже двадцяти років роздавали землі та будували різні об’єкти без урахування будь-якого планування і без інформування громадськості. Бо вирішувати такі питання було вигідніше під килимом. Нині виявлено десятки тисяч гектарів землі, що виділили з порушенням законодавства.
– Чи дають ці порушення підстави говорити про реприватизацію землі в Київській області?
– Я хотів би уникнути слова «реприватизація». Бо якщо люди отримали землю згідно з нормами законодавства, ніхто не має права пред’являти до них жодних претензій. Але, на жаль, у більшості випадків землю виділяли за злочинними схемами. Приблизно такими. За домовленістю з керівництвом облдержадміністрації буквально за один день створювалася підставна фірма, якій потрібно було виділити певну кількість землі. Того ж дня фірма отримувала листи, що і сільська рада, і районна, і обласна згодні цю землю виділити. Причому, з листів виходить, що сесії сільської, районної і обласної рад відбувалися в один день, що, ясна річ, є повним нонсенсом. Були й такі схеми, коли землю, знову ж через підставні фірми, виділяли в оренду на 49 років, а потім її дуже скоро приватизовували. Робилося це в обхід вимог Земельного кодексу про приватизацію на аукціоні й за заниженою вартістю.
У таких випадках ми скасовуємо розпорядження голови облдержадміністрації про виділення землі. Але якщо підприємство чи фізична особа вже отримали акт на землю, то повернути цю землю можна лише після того, як суд за поданням прокуратури скасує такий акт. Це дуже тривала процедура, а порушень так багато, що в обласній адміністрації, прокуратурі та міліції не вистачає людей, аби швидко розв’язати проблему. Нині порушено 50 справ щодо виділення та приватизації землі в Київській області, але їх буде значно більше. Наприклад, у суді першої інстанції вже виграно справу щодо земель, виділених компанії «Аеросвіт».
– Але ж це потужна структура, за якою стоять доволі впливові люди. Невже вони не намагалися якось розв’язати цю проблему?
– Намагалися, і повністю офіційним шляхом. Представники компанії приходили до мене і намагалися переконати в тому, що їхнє будівництво на цих землях сприятиме залученню інвестицій і зростанню ролі України у міжнародних авіаперевезеннях. І з цим, справді, можна погодитися. Але ж факт є фактом – землю компанії виділили з порушенням чинного законодавства. І лише після того, як цій землі буде повернуто статус-кво, «Аеросвіт» матиме змогу її отримати на законній підставі, якщо виграє конкурс і доведе, що це будівництво справді необхідне. До речі, досі ми не могли проводити аукціони, бо попереднє керівництво продало майже всі вільні землі в області. Тепер мусимо дочекатися рішення судів всіх інстанцій і повернення державі незаконно проданих земель. Лише після цього процес їх виділення буде переведено в конкурсну площину. Гроші від проведення таких аукціонів підуть на соціальний розвиток, зокрема й на будівництво житла для найбільш соціально незахищених людей.
– А чи правда, що протягом десяти років в області не отримала житла жодна людина, яка стояла на загальній черзі?
– Приблизно, так і є. Якщо за бюджетні кошти й будувалося житло, то лише для чорнобильців. З цієї ситуації ми бачимо такий вихід: люди братимуть під житло кредити, а відсотки з цих кредитів погашатимуться з обласного бюджету. Тим, хто давно стоїть на черзі, можливо, навіть вдасться проплатити з бюджету перший внесок. Нині ми виходимо з цією пропозицією на обласну Раду і, сподіваюся, таку програму фінансування житла буде закладено в бюджет 2006 року.
– Пане Євгене, вважається, що Київська область стане пілотною для запуску адміністративно-територіальної реформи. Як ви загалом до неї ставитеся?
– Перше, на чому я хотів би акцентувати, – ніхто не проводитиме реформу насильно. Верховна Рада навіть ще не розглядала відповідний закон. Тому люди повинні визначитися: хочуть вони таких змін чи ні. А в чому суть реформи? Суть не у зміні кордонів сіл чи районів. Найважливіше її завдання – зробити справжнім, дійовим і ефективним місцеве самоврядування.
Можливо, першою людиною, яка потерпіла від реформи, був я сам. Повертався із засідання Кабміну, де розглядали питання адмінреформи, спіткнувся і зламав ногу. Тому деякий час ходив на милицях, а на всі запитання цікавих відповідав, що вибивав гроші на реформу і зламав ногу. А якщо серйозно, то я справді за впровадження адміністративно-територіальних змін. Робити заяви про те, що якесь містечко загине, якщо не буде районним центром, можуть лише люди, котрі не знають, що саме пропонує реформа. Те ж саме містечко районного значення нині отримує у свій бюджет крихти зі стола райдержадміністрації і це одна з головних причин загибелі містечка. Реформа ж передбачає внесення таких змін до Закону про бюджетну систему, які дадуть змогу кожній територіальній громаді мати повноцінний бюджет.
– Цікаво, що зовсім недавно опоненти звинувачували вас у зворотному – в утисках місцевого самоврядування. Це звинувачення було навіть оформлено окремою заявою кількох міських голів…
– Я до цього демаршу ставлюся доволі спокійно – в країні розпочалися виборчі перегони. Так, із подачі броварського голови пана Антоненка мене намагалися звинуватити у двох речах – начебто переслідую декого з міських голів і докладаю зусиль для знищення самоврядування. Насправді все зовсім просто. З самого початку, коли ми почали перевіряти законність виділення земель в області, в нас не вистачало юристів і ми сконцентрували свою увагу на діяльності районних адміністрацій. Але пізніше Президент України дав розпорядження створити земельні комісії і провести перевірки на всіх рівнях. Настав час, коли правоохоронці за наказом міністра внутрішніх справ прийшли і до пана Антоненка з проханням надати документи, що стосуються виділення земель. Мер Броварів звернувся до мене, аби я дав команду зупинити ці перевірки. Але я команд кого і коли перевіряти нікому не даю. Так само як і про припинення законних перевірок. Тепер це намагаються перевести в політичну площину.
Щодо місцевого самоврядування і нинішніх бюджетів, то я цілком поділяю занепокоєння міських голів: бюджети перетворено на каси з видачі зарплатні, а більше ні на що в них не залишається. Та вини обласної адміністрації в цьому немає. Річ у тім, що державні бюджети попередніх років мали статтю, згідно з якою 50 відсотків коштів від перевиконання областю плану з державних податків спрямовувалися в місцеві бюджети. Саме ці кошти і були резервною сумою для надання областю дотацій районним і міським бюджетам. На превеликий жаль, у Законі про бюджет 2005 року цю статтю вилучили, і сьогодні я на всіх рівнях роблю все можливе, аби її повернути на 2006 рік. Це все, що мені намагалися інкримінувати.
Щоб розставити остаточно всі крапки, звернувся до Асоціації міст України з проханням прислати в область комісію з незаангажованих голів, аби вони провели відповідну перевірку. Навіть готовий на час такої перевірки відійти від справ, наприклад, піти у відпустку, якої у мене вже давно не було. Але, схоже, що відпочити мені не вдасться...
– А як у вас складаються стосунки з Олександром Омельченком? Усім відомо, що за часів вашого попередника область і місто не дружили...
– Проблеми тоді створювалися штучно. Наприклад, колишнє керівництво області забороняло селянам продавати зерно підприємствам Києва і його – просто абсурд! – везли в інші регіони країни, а столиця закуповувала зерно навіть у Відні. Нинішнього року Київщина, яка зібрала надзвичайно високий урожай, уклала прямі угоди з «Київ-млином» і з цього отримує вигоду і область, і місто.
Тобто, стосунки у нас з Олександром Олександровичем цілком нормальні, хоча й триває цивілізована дискусія про те, яким шляхом має розвиватися Київ. Є бажання міста розширювати свої кордони за рахунок області, але моя позиція трохи інша – жодна столиця світу не робить цього екстенсивно. У всіх розвинених країнах кордони столиці залишаються незмінними, а поблизу них паралельно розвиваються міста-супутники. Такою бачу перспективу розвитку пристоличних міст.
– Київ має намір винести за межі міста деякі свої підприємства. Якою щодо цього є позиція області?
– Ми готові розглянути таку пропозицію і розмістити підприємства на території області, якщо вона із цього матиме зиск. Ідеться не тільки про екологію й створення навколо підприємств соціальної інфраструктури. Це само собою. Але, наприклад, якщо з Печерська буде переселятися якийсь завод і там звільниться кілька гектарів землі, то, ясна річ, що освоєння цієї землі принесе Києву великий прибуток. Ним місто повинно ділитися з областю для створення належних соціально-побутових умов для працівників цих підприємств і жителів, яким таке сусідство створить певні незручності. Отож, наша команда чітко відстоюватиме інтереси області.
– Ви не раз говорите слово «команда» – вам вдалося сформувати її? І чи впевнені ви у людях, яких об’єднуєте цим словом?
– Коли говорю про команду, то маю на увазі насамперед голів райдержадміністрацій. Заміна відбулася у всіх районах. Був би нещирим, якби сказав, що все складається ідеально – є якісь прорахунки, нарікання, навіть скарги. Але значною мірою це пов’язано з тим, що інколи керівникам не вистачає досвіду. Однак я глибоко переконаний в тому, що районами Київської області керують чесні люди, які не беруть хабарів і не лобіюють інтереси певного бізнесу. Якщо ж мені стануть відомі факти, що хтось відступився від цих принципів, одразу буде зроблено заміну.
– Пане Євгене, наскільки посада голови облдержадміністрації змінила ваше життя? І зізнайтеся: що нового у декларації про прибутки запишете в кінці цього року?
– Часу стало катастрофічно не вистачати. Кажу це як про великий мінус для себе – доводиться працювати без жодного вихідного. А від цього, ясна річ, потерпає моя сім’я. Що ж до прибутків, то окрім зарплати нічого нового я в декларацію не впишу. Мав дачну ділянку в Петрушках і ту відібрали.
– І за які заслуги?
– Відверто кажучи, мене це навіть образило. Річ у тім, що ще 1992 року, коли працював на підприємстві, мені виділили дачну ділянку в селі Петрушки. Інколи я туди навідувався, а потім депутатська робота так закрутила, що не було часу опікуватися дачею. І ось одного разу, коли був у справах неподалік цього села, вирішив подивитися на свою ділянку. Гадав, що там бур’яни, а виявилося, що на землі вже господарює інша людина. Є такий закон – якщо три роки не обробляєш землю, її можуть забрати. От зі мною так і вчинили, хоча могли б і попередити. Тобто хоч я і голова обласної адміністрації, але людина безземельна…