«Аніме» означає «душа»
Картина «П’єса для трьох акторів» київського аніматора Олександра Шмигуна було визнано кращим дебютом цьогорічного фестивалю «Крок». Крім того стрічка ввійшла в десятку найкращих фільмів фестивалю короткометражного кіно у Сан-Паулу (Бразилія). Олександр щойно повернувся з Мілана, де «П’єса для трьох акторів» увійшла до програми міжнародного фестивалю. Та режисеру набридло мандрувати – натомість хочеться робити новий мультфільм.
«На фестивалях зустрічаєшся з цікавими людьми, отримуєш багато позитивних емоцій, вражень, але, врешті-решт, усе зводиться до одного запитання: над чим працюєш зараз?» – каже Олександр Шмигун.
«П’єса для трьох акторів» – його курсова робота в Інституті кіно та телебачення. Стрічка десятихвилинна, кольорова, за участі ляльок-маріонеток, виготовлених на студії «Укранімефільм» майстром лялькової анімації Олегом Педаном. У ній ідеться про двох друзів та їх творця-лялькаря. Маріонетки живуть звичайним життям, коли з’являється лялькар, прив’язує до їхніх рук та ніг нитки й змушує битися. Спочатку ляльки опираються неволі, потім поступово звикають і навіть захоплюються новою справою. Однак після закінчення вистави вони усвідомлюють, що є насправді щирими друзями й повертаються до нормального життя. Стрічка без слів – учитель Олександра Євген Сивокінь, каже, що мистецтво має захоплювати без слів, крім того, тоді воно відразу стає інтернаціональним.
Увесь процес роботи над мультфільмом тривав півтора роки – цілком нормальний термін для такого завдання. «Аніматор – це як маленький бог, який створює власний світ і в ньому живе, – розповідає пан Олександр, – одного зображального ряду недостатньо, потрібно ще вкласти душу в історію. Власне, «аніме» перекладається саме як «душа». Частинка аніматора є в кожному русі персонажа. З героями фільму наче проживаєш життя, і це – неймовірне відчуття».
Олександр Шмигун уже п’ять років працює на американській анімаційній студії, що в Києві: «Там виготовляється комерційний продукт, який одразу йде за кордон. Але я на роботу все одно приходжу, як на свято. Утім, хочеться творити щось своє, відмовитися від комп’ютерної графіки та робити мультфільми з героями, які існують у реальності». Власне, і зараз у Олександра є готовий сценарій – він лише чекає на рішення Міністерства культури та туризму, яке має виділити кошти. Героєм мультфільму, виробництво якого розпочнеться уже наступного року, буде лялька, але цього разу пласка, вирізана з целулоїду. Більша частина роботи буде зроблена руками, але без комп’ютера все одно не обійтися.
«Майже вся продукція «Укранімефільму» одразу ж розсилається на десять-п’ятнадцять найпрестижніших світових анімаційних фестивалів, – розповідає Олександр Шмигун, – умови роботи з приходом на студію Віктора Співцова, який до того керував студією «Борисфен», кардинально змінилися на краще. Загалом, ситуація з анімацією в Україні поліпшується з кожним роком. Та й у Києві дуже багато талановитих аніматорів. За кордоном колеги працюють в подібних до наших умовах».
Усю світову анімацію можна поділити на комерційну та авторську. Комерційна має певні вимоги до сюжету, техніки виконання, термінів роботи, через що часто доводиться ігнорувати якість. Авторська ж анімація існує у зовсім іншому світі. За великим рахунком за те, аби вільно творчо самовиразитися, людина має платити сама.
«Років через десять в Україні мають виникнути студії, які виготовлятимуть комерційну анімацію, але буде існувати й кілька виключно творчих студій, – зазирає у майбутнє Олександр Шмигун, – паралель можна провести з компаніями, що займаються створенням комп’ютерних ігор: років п’ять тому їх було дві-три, а зараз вони виникають, як гриби після дощу».
Олександр каже, що в нього нема улюбленого твору мистецтва – все під настрій. Натомість більше за мистетцво надихає саме життя: «Поглянеш на листя осіннє й дивуєшся з його неймовірних кольорів: хіба це не прекрасно?!».