Горошина в перекладацькій справі
Навіть казки іноді бідніші, ніж реальність: ось роздоріжжя в них лише тривимірні (наліво підеш, прямо чи направо), а тільки значень майже в кожного українського слова – мов «лозинок» у віялі. Як, приміром, іноземцеві, котрий знає нашу мову, зопалу збагнути, що має на увазі матір, м’яко, сердито або мимохідь відсторонюючи дитину з якогось місця: «Тікай…» Особливо ж, якщо він зустрічається з цим у книзі. Страшенно люблю, коли «відійди» висловлюють саме так, – згадується присмак дитинства.
А скільки таких «віял» у всьому – відтінків, напівтонів та нюансів реальності як в минувшині, так і нині. Перекладачеві, що взявся за художній твір, щоб донести його до читача, свого чи закордонного, саме таким, як написав його автор, треба відчувати увесь «організм». «Не в сенсі буквальності, а без власних прикрас та означень там, де їх у тексті оригіналу немає, без «маршакізації», бо «переспів» і «переклад» – речі все-таки різні», – наголосив Юрій Кочубей – перший посол незалежної України у Франції, президент Українського товариства зовнішньої політики, кандидат філологічних наук, член Спілки письменників України.
«Перекладач має братися за твори, які йому дуже імпонують, – вважає Валентина Фесенко – доктор філологічних наук, професор, завідувачка кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету, автор численних статей з літературної критики, присвячених, зокрема, творчості Ж.Бернаноса, М.Дюрас, П.Рікера, Ф.Моріака тощо. – Я захоплена новаціями й вільним поводженням з мовою Анатоля Перепаді в його перекладі зі старофранцузької «Ґарґантюа та Пантаґрюель» Франсуа Рабле, бо цей автор повністю суголосний його стану душі. А от його вкладанням в уста героїв Марселя Пруста таких рядків, як, скажімо, «Ніч яка місячна, зоряна, ясная», я була страшенно обурена, бо це ж не баба Палажка і баба Параска, – там зовсім інший менталітет, стиль…»
Юрій Кочубей та Валентина Фесенко – члени журі Премії «Сковороди» (видавничу програму «Сковорода» здійснюють Посольство Франції в Україні спільно з Міністерством закордонних справ Франції, підтримуючи українські видавництва, які бажають перекладати українською мовою та видавати твори французьких авторів у галузях літератури, гуманітарних та суспільних наук, права, економіки, управління тощо). Вони та радник з питань культури й співробітництва посольства Франції в Україні Патрік Донабедян зустрілись із журналістами на «Кальварійських посиденьках в УНІАНі», де обговорювалось: «Чи потрібно українцям перекладати на українську мову? Хто такий перекладач – посередник, транслятор чи маніпулятор? Переклад як товар: співвідношення ціна-якість».
Процитувавши фразу попереднього Президента України, «зронену» колись перед представниками ЗМІ, – «Нащо нам українська книжка, якщо є російська?» – головний редактор видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич «накреслив» вихід із дилеми «Навіщо перекладати книжки українською, коли є повно російських перекладів, якими послуговується більшість наших громадян»: щоб читач вибрав українську перекладну книгу, вона має бути вищої якості, ніж російська.
Чи легко досягти цієї найвищої планки саме молодим фахівцям, якщо, приміром, зарубіжна література другої половини XX століття, починаючи з 1945 року, в Національному університеті імені Тараса Шевченка та в Київському національному лінгвістичному університеті, як зазначила професор Валентина Фесенко, вивчається за півтора місяця, а такої спеціальності, як «художній переклад», у столичних ВНЗ нині взагалі немає? І де прочитають студенти новинки українських перекладів – ціни на Петрівці їм та й викладачам недоступні, а обов’язкові примірники до бібліотек видавництва не надсилають, бо й за них, безплатні, мають відраховувати державі податок?
У Франції ж, за словами Патріка Донабедяна, бракує перекладачів, які знайомили б французів із творами сучасної української літератури, тому варто замислитись, як зацікавити в цьому плані французьких видавців.
А загалом, щоб у художньому перекладі читачеві не муляла жодна недоречність, немов горошина казковій принцесі під багатьма перинами, до цієї вершини майстерності молоде покоління фахівців має вирушати вже нині.