«Формулу-1» на львівську бруківку
Автоперегони в класі «Формула-1» ми маємо змогу дивитися переважно по телевізору. Основні змагання відбуваються в розвинутих країнах світу (що є свідченням престижу держави), а найближчє до України «Гран-прі Угорщини».
Задум провести етап чемпіонату світу з «Формули-1» на території України з’явився давно. Серед прихильників цієї ідеї – Київський міський голова Олександр Омельченко та екс-міністр транспорту Євген Червоненко. Останній навіть ратував за будівництво надсучасної траси в Криму.
Та мало хто знає, що Україна має досить давні традиції в автоспорті. І перегони такого високого рівня, як «Формула-1», уже проводилися на території нашої держави. Ще у 1930-1933 рр. ці змагання приймав Львів, який, щоправда, перебував тоді під владою Польщі.
Розповів про цю білу пляму в історії України голова Комітету кільцевих гонок Автомобільної федерації України Артем Атоян. До 75-річчя першої львівської гонки він видав книгу «Гран-прі Львова. 1930-1933. Історична хроніка».
У праці ґрунтовно і докладно подано відомості про перші автоперегони світового рівня в Україні. Інформації про ці змагання досить мало. Не залишилося й документальних свідчень про ті події. Тому робота над книгою тривала аж тринадцять років. Довелося по крупинках збирати відомості з архівів десяти країн світу. Панові Атояну навіть поталанило поспілкуватися із двома учасниками Гран-прі Львова (єдиними, які дожили до наших днів). Відшукав автор і львів’ян, які спостерігали за перегонами з трибун та вікон своїх будинків. Одне слово, Артем Атоян зібрав усю можливу інформацію й навіть зацікавив нею закордонних дослідників автоспорту.
Що ж це за подія – Гран-прі Львова? На думку найкращих гонщиків тих часів, це була чи не найважча траса. Тому перемога в таких перегонах вважалася дуже почесною. Галицька гонка – друга вулична в світі після знаменитого «Гран-прі в Монте-Карло (останнє відбулося 1929 року, тобто на рік раніше).
Річ у тім, що змагалися спортсмени не на асфальтовому автодромі, а на бруківці вулиць міста Лева, зокрема Стрий-ській, Гвардійській та Вітовського. До речі, дорожнє покриття не змінилося за 75 років. Донині переважна частина вулиць міста вимощена камінням. А четверта частина траси пролягла по трамвайних рейках. Надзвичайно складний і істотний перепад висот: круті підйоми й узвози. Незважаючи на це, автомобілі мчали звивистою трасою зі швидкістю до 160 км/год. Артем Атоян зізнався, що спробував відчути себе пілотом на львівських вулицях. Навіть одне трикілометрове коло було вельми складним, а дистанція в 30-ті роки налічувала їх аж сто. Не дивно, що перегони вважали дуже виснажливими.
Проте Гран-прі Львова обійшлося без серйозних аварій, що для довоєнних перегонів було майже дивом. Адже тоді пілоти нерідко отримували тяжкі травми. У Галичині ж організували кращу в Європі систему безпеки: трасу ретельно огороджували мішками з піском, а щокілька метрів чергував поліцейський. Та й електронне обладнання в місті було досить сучасним.
Ці складні перегони приваблювали зірок світового автоспорту. До міста Лева приїжджали визнані майстри – такі, як француз П’єр Вейрон, норвежець Ежен Бйорнстад, німці Ганс Штук та Рудольф Караччіолла. До речі, останній – своєрідний Міхаель Шумахер 30-х років – назвав гонку найтяжчою в своєму житті. Стартували в гран-прі й польські пілоти, серед них – львів’янин Едвард Завідовський. Українці, на жаль, лише спостерігали за змаганнями. На трибунах зібралося до 60 тисяч жителів Львова, а населення було всього 200 тисяч осіб.
До ювілею перших перегонів Автомобільна федерація України встановила на одній із львівських вулиць меморіальну дошку. На ній викарбували імена всіх переможців гран-прі. На урочистості прибув і професійний гонщик, що увійшов до Книги рекордів Гіннесса, Сергій Малик. За кермом свого боліда він показав шалені піруети на бруківці. Проїхавши трасою, не приховував захоплення асами минулого.
– Я відчуваю, що вони були відчайдушними хлопцями, бо їздили на ненадійних машинах без шоломів і пасків безпеки.
На жаль, після 1933 року перегони у Львові не влаштовували. Проте Артем Атоян і Сергій Малик вважають, що наша держава має всі шанси знову провести етап «Форму-ли-1». Потрібна лише воля влади, як, приміром, в Туреччині, де цього року відбулося перше гран-прі. Найкраще місце для перегонів – не Крим, а саме Львівщина, бо вона ближче до західного кордону.
Звичайно, будівництво автодрому коштує дорого. Наприклад, та ж Туреччина чи Малайзія витратили на це близько 200 млн. доларів. Проте вкладені гроші повернуться сторицею за кілька років, бо різко збільшиться кількість туристів. Та й міжнародний імідж України зросте неабияк.