Скільки ж треба нам журавликів?
Ми так часто рівняємось на інші держави, але чомусь обминаємо їх увагою, коли королева Великої Британії і президент Франції видають укази про захист, підтримку й розвиток англійської й французької мов у своїх країнах, а президент Росії, крім цього, ще й потурбувався про Комітет впровадження захисту російської мови і за межами Росії – у нас, кажуть, його очолює пані Людмила Кучма.
А що ж діється з мовою українською в нашій державі? Зуміли підрахувати, що упродовж віків її забороняли щонайменше 174 рази. Скільки ж було намагань і зусиль, аби вона не почувалася вдома чужинкою, статистики не завели. Та цифри – одне, а суть – важливіша. Ще видатний педагог Костянтин Ушинський у своїй статті «Рідна мова», що потрясла Росію, після перевірки стану освіти на Чернігівщині й Полтавщині дійшов висновку: якщо діти вчаться нерідною мовою, вони не здатні якнайповніше засвоїти знання, і при цьому руйнується не тільки дитяча душа, а й освіта та навіть держава. Бо якщо з молоком матері немовляті передається генетична спорідненість із попередніми поколіннями роду, а відтак і частка їхнього спадку на виживання, то віковий досвід такої спільноти, як нація, починає засвоюватись і гартувати імунітет національної гідності з першим ковтком рідної мови. Нас не так уже й мало – і в державі з сорокасемимільйонним народом, і поза її межами – двадцять мільйонів українців розсіяно по світу у вісімдесяти країнах. Навіть якщо завважити усіх, хто не скуштував материнського молока й материнського слова чи рано був від них відлучений, нас таки багато. І вже проростають зерна оптимізму навіть там, де, здавалося б, ґрунт для них не надто родючий. Ось у Криму в українську гімназію, яка діє вже десять років і об’єднує тисячу учнів, тільки за одне літо подали заяви 147 родин російських і 54 – татарські, ті, що усвідомлюють: вони – громадяни України, їхні діти мають знати державну мову досконало.
А на запитання 19 типів анкети, озаглавленої «Українська мова в моєму житті», протягом року відповіли 15 тисяч батьків, учнів, учителів, керівників навчальних закладів, молодих літераторів, держслужбовців, військовослужбовців, науковців, працівників культури та ЗМІ, студентів-іноземців тощо. В усіх областях України й у 22 державах світу. Після анкетування Науково-дослідний інститут українознавства, який очолює Петро Кононенко, розсилав і запрошення на Міжнародний конгрес «Українська мова вчора, сьогодні й завтра в Україні й світі». Гадали, на цей форум приїдуть 100-150 представників. Помилились: 20-21 жовтня в Київському міському Будинку вчителя на цьому конгресі тільки з доповідями виступлять понад 500 учасників – академіків, професорів, політиків, громадських діячів, педагогів, дипломатів, митців із 23 країн світу. Завдання такого солідного зібрання – з’ясувати об’єктивний стан державної української мови, відійшовши від мітингових методів, розробити науково-виважену чітку програму її розвитку і взаємодії з мовами національних меншин України та інших народів.
Японці вірять своїй легенді: про тисячу журавликів, які треба виготовити з паперу, щоб здійснилося задумане. А скільки паперових журавликів потрібно українцям, щоб рідною мовою і мислити, і розмовляти на Батьківщині?