Незаконна міграція була, є і буде?
Останнім часом засоби масової інформації нечасто порушують питання, пов’язані з проблемою незаконної міграції через територію нашої держави. Може питання втратило свою актуальність? Оглядач «Вечірки» поставив це запитання заступнику директора департаменту охорони державного кордону Держприкордонслужби генерал-майору Борису Марченку.
– Проблема існувала, існує і довго ще існуватиме, – відповів Борис Миколайович. – Наша служба знає свої завдання, серед яких – протидія незаконній міграції. Вважаю, що ми виконуємо його результативно, оскільки щодня затримуємо групи порушників.
– Мабуть, далі нам без цифр не обійтися.
– Так, справді, кількість затриманих на кордоні цього року – 10 тисяч осіб, тоді як за весь минулий рік такий показник трохи перевищив 6 тисяч. У своїй роботі ми приділяємо увагу як охороні зеленого кордону (такого, що здійснюється військовослужбовцями прикордонних застав – Є.Х.), так і офіційним пунктам пропуску транспортних засобів і людей. Саме тут найчастіше використовуються підроблені й чужі документи.
– Борисе Миколайовичу, а чому деякі ЗМІ у західних прикордонних областях України оцінюють вашу службу не завжди позитивно?
– По-перше, це свідчить про те, що питання свободи слова в нашій країні поступово вирішується. А, по-друге, це, по суті, заклик зміцнювати протидію незаконній міграції, тобто глибше вивчати шляхи, що їх використовують порушники, знати в обличчя тих громадян, які допомагають порушникам і, по суті, перетворили цю допомогу на прибуткову діяльність. Біда однак у тому, що прикордонному відомству складно самотужки розв’язати цю проблему. Потрібно докласти багато зусиль правоохоронним та іншим державним структурам. Ми ж затримуємо велику кількість порушників. За нашою інформацією, це роблять і наші сусіди – поляки, словаки, угорці. Тобто ми свою справу все ж робимо. Але на озброєнні тих, хто допомагає порушникам, – добротна автомобільна техніка, найсучасніші засоби зв’язку, прослуховування, прилади нічного спостереження за нашими нарядами тощо.
– І навіть система адміністративної відповідальності не врятовує?
– Не врятовує. Цього року оштрафовано (суми дуже незначні) 32 тисячі осіб, а хіба проблему розв’язано? Більше того, порушують кримінальні справи, за якими суди, як правило, ухвалюють умовні чи з відстрочкою виконання вироку покарання. І ці люди знову порушують чинне законодавство.
– Громадяни ж яких країн завдають найбільшого клопоту?
– Китай, Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Пакистан «делегують» до нас чимало своїх співгромадян. Але першість утримують «туристи» із країн СНД – Грузії, Вірменії, Азербайджану. Зросла й кількість чеченців, які хочуть залишити Росію. Багато й молдаван.
– Їм же зручніше використовувати територію Румунії.
– Намагаються використовувати й територію Румунії. Але нашу – вигідніше. У нас дуже ліберальне законодавство: для перетину кордону потрібний лише закордонний паспорт. Тож громадяни Молдови офіційно в’їжджають до України, у великих містах – Києві, Львові, Одесі – з них формуються групи, які потім потрапляють до Закарпаття, а звідси до Німеччини, Італії, Португалії.
– Чому ж ми здебільшого говоримо про цих затриманих як про злочинців…
– Не всі так говорять. Я, приміром, ніколи не вважав і не вважаю їх злочинцями. Вони правопорушники, але водночас глибоко нещасні люди – адже, за великим рахунком, не можуть влаштувати своє життя у себе на батьківщині і змушені шукати примарне щастя на чужині. Якось я розмовляв із затриманою жінкою-чеченкою. Вона із двома дітьми – трьох і чотирьох років – усю ніч блукала карпатськими лісами, аби потрапити до країни, де уже працює і чекає на них її чоловік – теж біженець. Сім’я хоче об’єднатися. Хіба це не природно? А візи не дають, навіть туристичної. Шкода цих людей, та й годі.
– А чому не дають віз?
– Бо благополучні західні країни передусім дбають про своє благополуччя і не бажають мати проблеми, які створюють ці люди, як правило, зі слабо розвинених держав.
– Яка ж подальша доля цих порушників в українській, так би мовити, неволі?
– Після затримання ми направляємо їх до пункту тимчасового утримання, що знаходиться у селі Павшиному, неподалік Мукачевого. Потім – ідентифікація особи, яку можемо здійснити тільки за допомогою посольства певної держави. І відправка їх на батьківщину – за рахунок нашої держави чи відповідного посольства.
– Так просто?
– (Сміється). Навпаки, все дуже складно. Спробуйте ідентифікувати громадян Індії чи Бангладеш…
– А протягом якого часу українська сторона може утримувати такого порушника?
– Протягом шести місяців. Але, зрозумійте правильно, нам вигідніше відправити їх якнай-швидше. Бо цих людей треба годувати, створити їм більш-менш пристойні умови для проживання. І все це за рахунок нашого відомства.
– Скільки людей одночасно можна утримувати у павшин-ському «готелі»?
– Двісті п’ятдесят. Нині там більше чотирьохсот.
– І ніхто не піклується, я маю на увазі міжнародні організації, проблемами цих людей?
– Переймаються. Побутовими питаннями, в основному, міжнародні благодійницькі організації «Карітас» і «Ніка». Без їхньої фінансової підтримки нам було б ще тяжче.
– З якими ж іноземними дипломатичними представництвами ви найліпше знаходите спільну мову?
– З представництвами Китаю, В’єтнаму, Афганістану та Палестини.
– Борисе Миколайовичу, як відомо, 24 вересня цього року Кабмін схвалив постанову №945 про внесення змін до Типового положення про пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Які це зміни?
– Слова «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції» в усіх відмінках замінюється абревіатурою «МВС». Сьогодні за гроші Європейського Союзу будуються два таких пункти – у Чернігівській і Волинській областях. Те, що перейматися мігрантами після їхнього затримання мають структури МВС, – цілком правильне рішення, бо до чого тут прикордонники?
– До яких же заходів вдається Держприкордонслужба у межах своєї компетенції?
– Ми ініціюємо внесення змін до чинного законодавства, щоб заходи впливу на організаторів порушень державного кордону стали жорсткішими. Але, наскільки ви розумієте, злочинця спочатку треба піймати за руку і довести його провину. А тому намагаємося зробити дієвішою оперативно-розшукову роботу, яка дає змогу знешкоджувати нелегальні шляхи перетину кордону.
На зеленому рубежі приділяємо значну увагу його технічному обладнанню – на застави надходять сучасні засоби зв’язку і спостереження, автотранспорт. У пунктах пропуску створюємо автоматизовані робочі місця. Так, система «Гарт», що працює в автоматичному режимі, здійснює перевірку документів, ідентифікує осіб, що перебувають у розшуку тощо. Але технікою керує все ж людина, тому постійно вдосконалюємо програми підготовки особового складу, проводимо тренінги, до яких залучаємо і спеціалістів Словаччини, Угорщини, Польщі. Треба відзначити і високу ефективність спільного патрулювання ділянок кордону із зарубіжними колегами, плідну співпрацю наших прикордонно-представницьких апаратів.