Блохін презентував «другу» команду

Українці почали підготовку до мундіалю

УКРАЇНА – ЯПОНІЯ – 1:0 (Гусин, 89, пн). Вилучення: К.Наката (53). Старцев, Несмачний, Яценко, Тимощук (Максимов, 65), Ващук, Шелаєв (Радченко, 46), Шищенко (Ротань, 46), Рикун (Назаренко, 46; Русол, 90), Воробей, Гусин, Бєлик (Венглинський, 46), тренер Блохін – Кавагучі, К.Наката, Х.Наката, Такахара (Судзукі, 46), Накамура (Мацуї, 70), Янагіссава (Мінова, 57), Алекс (Мураї, 67), Цубої (Мотоямо, 90), Моніва, Інамото, Комано, тренер Зіко.

Гра була з тих, що не запам’ятовуються. Хіба що окремі фрагменти. Як епізод на 42-й хвилині, коли віртуозна двоходівка за участю Рикуна та Воробея завершилася бездарним ударом Бєлика з безпосередньої близькості від воріт. Або веремія, що зчинилася в чужих володіннях за чверть години до фінального свистка, коли з вигідних позицій атакували ціль Назаренко та Гусин, однак м’яч почергово відбивали то захисник, то поперечка, аж доки колишній хавбек «Динамо» не спрямував його в «молоко» буквально з восьми метрів од цілі. Не затримається надовго в пам’яті й гол, проведений Гусиним з доволі сумнівного, як здалося, пенальті. Зовсім інша річ – загальні враження. Блохін таки наважився на певні кадрові коригування, опробувавши впродовж матчу кілька різноманітних варіантів оновленого і певною мірою малознайомого нам колективу. Мова, звичайно, про абсолютно непередбачуваний центр оборони в складі ветерана Ващука та дебютанта Яценка, а також грізний колись дует форвардів-гірників Бєлик – Воробей до перерви і експериментальну передню зв’язку Воробей – Венглинський в другому таймі. Вдаватися до категоричних висновків, як на нас, доволі рано. Бо й можливостей проявити себе в так званих других номерів було замало, і важкі умови, за яких відбувалася зустріч учасників майбутнього мундіаля, не вельми сприяла цьому. Хоча поява новачків з «молодіжки» – харківських «муніципалів» Яценка та Максимова, вихованців авторитетного наставника Яковенка з динамівської академії, – виявилася, принаймні для нас, глядачів спарингу, і доречною, і перспективною. На жаль, Блохін так і не відмовився від сумнівної традиції замінювати в товариських матчах ледь не всіх основних виконавців, і наше припущення, що шанс отримають не «другі» номери, а «друга» команда, дістало зовсім не бажане цього разу підтвердження. Бо й справді: без Шовковського, Русола, Федорова, Гусєва, Ротаня, Вороніна та Шевченка, котрі, судячи з усього, й становитимуть основу нашої національної команди наступного року, важко назвати цей колектив головним. Тим паче, що й найближчі резервісти на кшталт Назаренка місця в стартовому складі не дочекалися. Зважаючи на це, важко назвати й справжньою перевіркою можливостей тих же таки Шищенка та Венглинського їхню появу в ігровому ансамблі, який навряд чи матиме нагоду зіграти разом бодай одного разу в офіційних турнірних матчах. Зрештою, чого прагнули тренери, саме так задіюючи кандидатів у «другі» номери, також незрозуміло. Бо перевіряти ігрові можливості Шищенка, приміром, узагалі нелогічно: вони й так відомі всім, хто фахово спостерігає за футбольними подіями в Україні. Доцільнішим, як на нас, був би перегляд ігрових можливостей Шищенка в партнерстві, скажімо, з Шевченком, Назаренком і Вороніним. Інше зауваження стосується чергової появи Шелаєва в амплуа правого захисника. Зрозуміло, що це не його позиція на полі, і грати на ній номінальний опорний хавбек змушений лише за кадрового дисбалансу. Проте цього разу нагальної потреби переводити Шелаєва назад і направо начебто й не було, бо в запасі залишався здоровий фланговий оборонець Радченко. Чи, може, Радченко не спроможний скласти конкуренції в основному своєму амплуа навіть перекваліфікованому в правого захисника хавбекові Шелаєву? Тоді навіщо покладатися на нього взагалі?.. Втім, інформацію для роздумів отримали й тренери національної команди. І саме це є головним висновком із непростого загалом спарингу з японцями, котрі, як і «жовто-блакитні», завчасно забронювали квитки до Німеччини на літо наступного року.