«Блінолюби»
Біля Головпоштамту лоток із товаром – не то наволочки, не то торбинки, на яких слова: «папулі», «мамулі», «дідулі», «бабулі». Я спитала: а «дівулі» є? Продавець спантеличений. До нього дійшло, що з таким зневажливим написом товар ніхто не купить, хіба що з метою помсти.
То чому, як чума, поширилась у спілкуванні оця зневага до батьків і дідів? Хіба в школі не вчили, що суфікс «-уля» вибудовує слово неповажливе, принизливе, панібратське? У народі – українському, російському – до старших звертались, як правило, ласкаво: бабусю, бабуню (рос. бабушка), дідусю, дідуню (рос. дедушка), матусю, матінко (рос. матушка) тощо. А тепер із зневажливих слів ліплять «ласкаві»: «бабулєчка, «бабулька», «дідулька». Але «бульки» і «дульки» не гріють серця ласкою, відгонять усе тим самим хамством.
Зауважу, що в будь-якій установі з вами розмовляють, як правило, російською мовою. Чому? Звичка. Є 10-та стаття Конституції, але немає покарання за недотримання її. Ми ж не Естонія чи Латвія. Ми ще досі у великій масі хохли. Вийшовши одного разу всім миром на Майдан, далі мовчки слухаємо російськомовців у Верховній Раді, по радіо і на телебаченні. Досі щодо цього питання «не телиться» влада. Отже, можна не дотримуватись й інших законів? Хто має сказати ГОДІ!? Майдан? Говори вдома хоч мовою папуа, а на службі – українською! Не вивчив української? Або тупий, або зневажаєш народ і країну, в якій живеш. Третього не дано. Є претензія і до влади. Де мережа безплатних чи хоча б недорогих курсів з вивчення української мови для всіх охочих?
Коли людина не може чи не вміє чітко висловити свою думку, то в її мові з’являються вставні слова-паразити, які вона звикає вживати автоматично: так би мовити, значить, значиться. «Оце, значить, він прийшов додому, сів, значить, і думає». Але ці слова, характеризуючи розумові здібності, виховання мовця, не несуть принаймні того негативного заряду, яким вистрілюють нині люди – від малого до старого. Це оте саме «б...», що можна почути на кожному кроці в прямому і пом’якшеному варіанті «блін», хоча всі розуміють, що йдеться не про кулінарний продукт. За останні 15-20 років суспільна мораль деградувала семимильними кроками. Велика «заслуга» в тому телебачення, ЗМІ, котрі опинилися в загребущих руках чужих народові елементів, а також безпардонної попси, яка, аби гроші, пролазить у будь-яку шпаринку.
Слово – це енергія, яка несе певну інформацію. Залежно від інформації енергія може бути як подих зефіру, заряджена позитивно. А може бути як ураган, негативна. Тобто слово може лікувати і вбивати. Лихослів’я має руйнівну енергію. Чому? Що означало в давнину оте саме «б...»? У відомих науці «берестяних грамотах» це слово зафіксоване як ім’я демона. Несучи негативний заряд, лихослів’я заподіює зло не тільки тій людині, до якої спрямоване, а насамперед руйнує здоров’я і гени того, хто його вимовляє, старить і вкорочує життя, плекає агресію і алкоголізм у побуті, передаючи цю схильність нащадкам. «Нехай жодне слово гниле не виходить з уст ваших», «...злоречиві Царства Божого не успадкують», – так учив апостол Павло.
Не таємниця, що ми «завдячуємо» поширенню матюків так званому «старшому брату». У Несторовому літописі читаємо про слов’янські племена: «...Поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали... А радимичі й в’ятичі, і сіверяни один звичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я (було) в них перед батьками і перед невістками». (Літопис руський, Київ, вид. «Дніпро», 1989 р.). Із поширенням християнства стали карати за срамослів’я. Навіть у Московщині за царя Олексія Михайловича людину, що виматюкалася, публічно шмагали. Кримінальна відповідальність тримала демона в путах, десь до середини XIX століття. Завдяки бурхливим історичним процесам він виборсався із цих пут і нині полонив люд на широченних просторах. Очищаймося од скверни, не даймо зруйнувати генетичний код полян-киян, загалом українців! А це не тільки відповідне виховання у сім’ї, у школі. Відповідні заходи мають бути вироблені як громадськістю, так і державою.