Творчість проростає там, де є свобода

Річ не лише в малярстві, а в перегляді свого попереднього життя. У відвазі розпочати новий  його етап. У відвазі бути собою.

Такі думки снувалися і під час відкриття виставки, і після неї. Роздуми тривають. Бо дебют художниці-аматорки Наталі Кучер, що відбувся у стінах Державного музею літератури на вул. Хмельницького, належить до тих подій, які значно глибші, ніж видається на перший погляд. Мистецьке життя в  Києві буяє, щодня  відкриваються нові експозиції. Чим же незвичайна саме ця? Бо вона стала наочним виявом внутрішньої роботи людини, яка відкрила в собі талант, який дрімав. Не прагнучи гратися словами,  згадаю біблійне про закопаний талан. Занедбаний Божий дар –  це також гріх.

Наталя Кучер – гуманітарій, тривалий час працювала вченим секретарем названого музею. Школяркою любила малювати: батьки навіть дозволили  зобразити на стінах  в «хрущовці» березовий гай. Пізніше, в зрілому віці, вона розписувала яйця,  опанувала мистецтво Петриківки. На тому могло все й закінчитися: дбати про хліб насущний, «крутитися», як усі, – шлях дуже звичний. Але два роки тому ця жінка відчула внутрішній поклик і не дала йому згаснути. Почала вивчати техніку живопису, роботу майстрів, радитися з професіоналами. І лише за два роки спромоглася на такий прорив, що справді подиву гідний. Роботи, представлені на виставці, демонструють не лише самобутність світосприйняття художниці, а й професійний вишкіл! І про це говорив, зокрема, Рафаель Багаутдінов, знаний митець. Творчість Наталі Кучер не лише натюрморти й квіти, а психологічні портрети, приміром, Романа Корогодського, пам’яті котрого і було присвячено виставку. Архітектурні мотиви – брама Заборовського, Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври – це також і символічні твори.
Що  за всім цим стоїть? Пошуки справжності і «сродної праці» (за Сковородою),  відвага бути собою,  послідовність, розуміння і підтримка чоловіка. Наталя Кучер – людина віруюча. Допитлива, спрагненна  віри і знань, вона багато читає, зокрема про художників. Прикладом  жертовної самопосвяти  є для неї Вінсент Ван-Гог,  улюблені  майстри – Рембрандт, Сезанн, Модільяні. Вона годинами може розповідати про  малярські колекції українських, а також – європейських музеїв. Перепущені через розум і серце знання – з опрацьованих книжок і побачених на власні очі оригіналів. Відмовляючи собі в престижних чи й необхідних речах, Наталя разом із чоловіком витрачаються на мандри по Європі. Передусім для того, аби зустрітися з художніми шедеврами. Не втратити можливість, яка відкрилася з постанням незалежної України!

А ще думаю про те, що нині  українські жінки ніби прокинулися зі сну.  Несподівано для себе почала малювати журналістка й поетеса Валентина Давиденко. В галереях Європи – роботи Ольги Кравченко, яка теж відкрила в собі художницю. І ось – Наталя Кучер. А скільки ще я не назвала! Це дуже добрий знак: творчість проростає  там, де є свобода.

Виставка триває.