Полювання… на відчинені двері
Із законом Валерій не дружив ще з юних років. Коли вперше потрапив за ґрати (це було за радянських часів), Ленінградський районний відміряв хлопцеві довгих вісім літ. Із конфіскацією майна.
Відбувши визначений термін, Валерій вийшов на волю. І так тримався аж 60 місяців. А потім знову сів на лаву підсудних. Цього разу ненадовго, лише на один рік. Такий вирок сприйняв як глузування феміди. Тож тільки-но звільнившись, знову став на слизьке. У результаті Печерський районний суд виніс ухвалу про дворічне ув’язнення. Зрозуміло, Валерій пережив і це покарання…
Беззахисний піджак
Болгарський громадянин Георгій Ботев ось уже 10 років мешкав у столиці України. Тут знайшов собі дружину-красуню Галину, мав бізнес. Подружжя почувалося прекрасно. Спокійне, одноманітне життя іноді розбавляли вечірніми походами до київських ресторанів.
26 червня о дев’ятій вечора Георгій з Галиною завітали до ресторану «Тарас». Там, звісно, їли, пили, танцювали. За дві години активного відпочинку не гріх і туалетну кімнату відвідати. Пішли вдвох. Піджак болгарського підданого залишився висіти сиротиною на спинці стільця. Цього не зауважила й розслаблена Галина. Тим часом про одежину потурбувався один чоловік. Він уже декілька хвилин уважно стежив за безпечною парою. Зловмисник спокійно підійшов до піджака, запустив руку у праву внутрішню кишеню й витяг шкіряне портмоне вартістю 350 гривень. Його вміст вразив Валерія – 1100 гривень і 100 доларів США. Усе це злодій переклав до своєї кишені й переможною ходою, без перешкод вийшов із «Тараса».
Пропажу пан Ботев виявив близько 24-ої години, коли потрібно було розплачуватися за смачну вечірку. А грошей катма…
Зникла сумочка
За два тижні Валерій знову вийшов на… полювання. Цього разу обрав солідніший об’єкт – Національну оперу України. О 16 годині 30 хвилин 35-річний «спеціаліст» безперешкодно зійшов сходами службової будівлі на третій поверх. Потрібні двері шукав недовго. Відкриті в одному з кабінетів навстіж, вони немов запрошували усіх охочих. Чоловік, певна річ, не зміг оминути такий подарунок. Тож завітав. Це була… бухгалтерія. На стільці одразу ж помітив дамську сумочку вартістю 100 гривень, а в ній гаманець, косметичка, парасолька, проїзний квиток, паспорти хазяйки та її сина. Окрім усіляких дрібниць, у сумочці знайшлося місце й 1560 гривням. Зраділий Валерій ухопив «здобич» і шмигонув на вулицю.
– Десь о 16.30 я на певний час вийшла зі свого кабінету, – розгублено пояснювала правоохоронцям працівниця розрахункового відділу Національної опери України Маргарита, – двері не зачинила. Коли повернулася, сумочки не знайшла.
Волохата рука
19 липня серед білого дня Валерій опинився на території медмістечка, на вулиці Комарова, 3. На одному з підвіконь корпусу №5, що належить медичному університету (кафедра терапевтичної стоматології) угледів мобільний телефон «Алькатель» вартістю 500 гривень. Підійшов. Ухопив річ і швиденько накивав п’ятами.
Потерпілою виявилася асистентка вищезгаданої кафедри Марина. Того дня разом із медичною сестрою Євгенією вони фарбували трубу. До вікна хазяйка мобілки стояла спиною. Фактично нічого не бачила.
– Раптом Женя, котра тримала банку з фарбою, заволала: «Дивись, чиясь волохата рука вхопила твій телефон!» Ми одразу ж вибігли на вулицю, але не побачили жодної живої душі. За кілька днів приїхали працівники міліції й повідомили, що затримали чоловіка, який з підвіконня поцупив мій мобільний телефон, – розповіла на суді Марина.
Украдену річ Валерій здав на радіоринку за 200 гривень. Матеріальної ж шкоди Марині він завдав на 689 гривень.
Роздягальня для чужих
Того ж дня через чотири години тридцять хвилин серійний злодій успішно «попрацював» на вулиці Чорновола, 28/1. Там розміщено медичну клініку «Борис». Організація, подейкують, авторитетна й грошовита. Напевно, люди неправду кажуть. Якби фірма мала солідні гроші, то й охоронців відповідних найняла б. А так, даруйте на слові, біля вхідних дверей бовдура посадили. Він, щоправда, запитав у Валерія, куди той чимчикує. Зловмисник відбувся черговою фразою: «Прямую до матері, вона тут працює». Відповідь на охорону подіяла магічно.
Валерій зійшов сходами на другий поверх. Побачив відчинену роздягальню. Зайшов. На кушетці стояла дамська сумочка. А в ній – мобільний телефон «Нокія-3310» вартістю 259 гривень. Порівняно з Національною оперою – дрібниця, та все ж Валерій його прихопив. Мобілку відвіз за відомим місцем призначення – на радіоринок. Виручив 270 гривень. Матеріальної шкоди асистентці кафедри анестезіології Національного медичного університету імені Богомольця Євдокії завдав на 609 гривень.
– За сумісництвом працюю в «Борисі», – свою історію судді розповідала потерпіла. – Того дня була на операції. До роздягальні повернулася об одинадцятій вечора. Мобілки в сумочці не було. Двері роздягальні на замок не зачиняються. До неї може зайти будь-хто.
Факс і рушниця – теж не дурниця
«Виручених» грошей Валерію вистачило на два дні. Тому 21 липня вже о дев’ятій ранку зайшов у приміщення Національного цирку України. Піднявся на п’ятий поверх. І не прогадав. Там одна з фірм орендувала приміщення. Двері до кабінету керівника були відчинені. Наш «герой» одразу ж поклав око на факс «Панасонік» (700 гривень) і рушницю для підводного полювання (800 гривень). Підхопив ці речі й спокійно вийшов на вулицю. На радіоринку з радістю «прийняли» такий товар… Власною бездоганною роботою був задоволений і Валерій. Він справді повірив у свою щасливу зірку злодія. Із кожним виходом ставав безпечнішим. У різноманітні установи заходив тепер упевнено, немов тут роками працював.
Останній вихід наркомана
24 липня зловмисник опинився в Чеховському провулку, 2. Зайшов до тамтешньої стоматологічної поліклініки №2. Знову побачив відчинені двері, що вели до кабінету №11. Там знайшов традиційний дамський набір: сумочку, гаманець, а в ньому 347 гривень 50 копійок…
За три години Валерій знову з’явився в Чеховському провулку. Цього разу крутився біля будинку № 6. Там його нарешті й затримали правоохоронці. З кишень підозрюваного вилучили 262 гривні. Решту – 85 гривень 50 копійок він устиг витратити.
У ході слідства з’ясувалося, що Валерій у грудні 1999 року звільнився з місць позбавлення волі. Залишився без даху над головою. Його молодший брат продав квартиру й зник у невідомому напрямку. Тож мешкав, де прийдеться, в основному – у кишлі на Борщагівці.
24 липня прокинувся о дев’ятій ранку. Ширки не було. Грошей на її придбання теж катма. Подався ближче до центру міста, аби десь щось поцупити. Так опинився в Чеховському провулку, 2. Украдені гроші переклав до власної кишені, а гаманець закинув за трансформаторний щит, що в дворі. Повернувся на рідну Борщагівку. В одному кишлі на вулиці Корольова за 40 гривень нарешті придбав шприц, наповнений ширкою, тут же уколовся. Нарешті попустило. Купив цигарки, пиво, горілку. Своєрідно відсвяткував вдалий вихід, й знову повернувся до місця злочину…
От і не вір спеціалістам, котрі кажуть, що місце злочину завжди приваблювало правопорушників. Саме воно для Валерія й стало фатальним… Шевченківський районний суд визнав його винним за статтею 185 ч. 3 Кримінального кодексу України – крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому (карається позбавленням волі на термін від 3 до 6 років) – і покарав його на чотири роки позбавлення волі.
За свідченнями Яніни, яка стала останньою жертвою Валерія, жінка прийшла на роботу о десятій ранку. Одразу ж залишила кабінет аж на півтори години. Двері не зачинила. Уявляєте, який простір для злодія. Важко навіть збагнути, чому вона та інші персонажі цих кримінальних історій залишали двері відчиненими. Невже вони так само безпечні й в своїх квартирах? Навряд. Тож не варто забувати і про службові кабінети. Виходиш – замикай. Інакше Валерій відбуде свій термін і знову завітає за вашими речами.