Душогуб
Бідолашні батьки не знали, що примхлива доля подарує їм сина не на радість, а на біду. Вони навіть і гадки не мали, що на старість через звірячі вчинки власної дитини доведеться із соромом ховати очі від людей.
Щонеділі, підтримуючи одне одного за руку, вони поволі чимчикують до церкви й благають Бога про спасіння грішної душі сина. Усе шукають і не можуть знайти відповіді, за що приречені на такі муки та чиї гріхи спокутують…
Вони ніяк не збагнуть, де припустилися помилки, адже виховували Максима як нормальні батьки: ні в чому не відмовляли, забезпечували найнеобхіднішим, дарували любов і ласку. А головне – вчили найважливішим біблійним заповідям і пояснювали, що красти та брехати не можна. Лише рідко в родині велася із сином розмова, що не можна забирати чуже життя. Думали-гадали: їхня дитина сама розуміє ці прості істини й на таке, звісно, не здатна. Однак у 25-річному віці Максим потрапив на лаву підсудних – за подвійне вбивство.
Генеральська кар’єра закінчилася на сержантові
На той час він уже був сержантом міліції й працював помічником дільничного інспектора в колишньому Жовтневому, а нині Солом’янському районі. Мав дружину, з якою мешкав у гуртожитку на вулиці Борщагівській. Батьки, зрозуміло, пишалися сином і покладали на нього великі надії.
– Частенько Ліда з гордістю ділилася з нами думками про щасливе Максимове майбутнє, – розповідає сусідка Надія Олександрівна. – Говорила, що у неї найкращий син.
– Незабаром отримає квартиру, підуть у них дітки, а ми тоді з батьком їх доглядатимемо, щоб у Максима побільше залишалося вільного часу на роботу. Хай робить кар’єру. Може, генералом стане, – припускала любляча мама.
Однак рацію мали ті жінки, які попереджали, аби не квапилися зарікатися.
Якось після участі в профілактичних заходах Максим за дозволом чергового не здав табельну зброю – пістолет Макарова. Пішов з ним додому. У гуртожитку приятелі запросили його до столу, але випитого виявилося замало. Поклавши в кишеню зброю, він попрямував на пошуки пригод. Зайшов до магазину. Там зустрів молоду пару, яка також була під хмелем. Нові знайомі одразу знайшли спільну мову. У приватному секторі вирішили придбати самогону.
Чаркувалися в квартирі нових знайомих Максима – Михайла та Людмили. Випивши, міліціонер почав чіплятися до жінки. Такі залицяння, зрозуміло, не сподобалися Михайлу. Між чоловіками виникла суперечка. Максим ухопив опонента за руку й потяг на кухню. Там посадив його на стілець, а до голови приставив пістолета. За мить прогримів постріл…
До кімнати повернувся з почуттям гідно виконаного обов’язку. Застілля продовжили вдвох. Випивали, жартували й цілувалися, аж поки від незатушеної цигарки не зайнявся диван. Максим поквапився до ванної за водою, а Людмила чомусь пішла на кухню. Спочатку ніяк не могла второпати, що сталося з Михайлом, а коли нарешті зрозуміла – хміль, як рукою зняло. Перелякана до смерті жінка почала кричати й кликати на допомогу.
Максим занервував. Він ураз збагнув, що крик зацікавить сусідів. Вони обов’язково викличуть міліцію. А там – прямий шлях за ґрати. До тюрми міліціонер не збирався. Тож вирішив знищити небажаного свідка. Рішуче кинувся до Людмили, зв’язав їй руки й поклав на диван. Потім узяв подушку, притиснув до голови жертви й через неї, аби ніхто не почув, вистрілив.
За кілька тижнів Максима затримали і засудили на 15 років позбавлення волі. Дружина, звісно, такого сорому не витримала й одразу після жахливої новини подала на розлучення. Лише вбиті горем батьки, оговтавшись, стали чекати на сина, рахуючи тижні й місяці…
А на чистій сторінці – звір страшніший
Через 12 років за добру поведінку Максим вийшов на волю. До рідної домівки він повернувся із посивілим волоссям. Після гарячих обіймів і теплих поцілунків літніх батьків, зібралися за сімейним столом. Щастю стареньких не було меж. Усе не могли надивитись на свою нещасну кровинку. Сподівалися з його вуст почути розважливі думки й зрозуміти, як вплинули на нього роки, проведені у в’язниці. На щастя, Максим виправдав їхні надії. Планував влаштуватися на роботу, а згодом і сім’ю створити.
Після довгих пошуків Максим усе ж таки знайшов непоганий заробіток – влаштувався на фірму, що виготовляла пам’ятники. Із часом став придивлятися і до дівчат… А батьки щовечора молили Бога, аби допоміг їхній дитині налагодити своє життя, а їм дочекатися тієї миті, коли нарешті доглядатимуть онуків. Проте доля виявилася не прихильною до Максима.
– Перед тим, як завітати до знайомої, Максим увесь вечір вживав спиртне, – каже заступник прокурора Шевченківського району Валентин Донченко. – А потім напідпитку попрямував на вулицю Олени Теліги, де та жила. Жінки вдома не було. Хотів уже йти, як раптом відчинилися сусідні двері. Літня хазяйка запросила Максима до себе, аби той залишив своїй знайомій записку.
Розговорилися. 62-річна Оксана Іванівна усе скаржилася на наркоманів і дорікала, що розкидають сміття в під’їздах. Після них треба прибирати, робити це їй дуже важко, адже давно вже не молода, та й постійно хворіє. Розповіді бабусі чомусь не на жарт роздратували гостя. Він і сам опісля не зможе пояснити слідчим, через що так рознервувався. У голові почали визрівати божевільні думки...
Жіночка стояла до чоловіка спиною. Раптом він ухопив її за шию й придушив. Знепритомнілу стару Максим поклав на ліжко і… зґвалтував, а потім задушив хустиною.
– Затримали його через два тижні після скоєння злочину. Ґвалтівник й убивця переховувався в лісосмузі, неподалік Боярки, – веде далі Валентин Іванович. – Призначили йому стаціонарну судово-психіатричну експертизу. За її висновками Максима визнано осудним. Йому інкримінують три статті ККУ: зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а також умисне вбивство. Незабаром справу передадуть до суду.
* * *
Невідомо, чи переживуть старенькі батьки нинішню пригоду свого сина. Але зрозуміло в цій історії одне: до останніх своїх днів вони чекатимуть на Максима, несучи свій важелезний життєвий хрест аж до могили.